На станції Куп’янськ-Вузловий Південної залізниці сходяться лінії п’яти напрямків — на Харків, Валуйки, Бєлгород, Попасну та Святогірськ. Знаходиться вона у Харківській області за 10 кілометрів від міста Куп’янськ. Залізниця прийшла в ці краї у 1895 році з будівництвом лінії Харків–Балашов, шість років потому побудували лінію на Вовчанськ і утворився залізничний вузол.
В одній з моїх подорожей довелося провести тут півночі в очікуванні пересадки, і цей час не був витрачений даремно 🙂
Наш поїзд вирушає далі, через пару хвилин всі пасажири розходяться і станція наповнюється тишею, точніше — кваканням жаб 🙂 Саме час трохи побродити з камерою!
На станції три вокзалу різних років побудови. Точні роки будівництва старих вокзалів мені знайти не вдалося, але за архітектурним стилем можна прикинути з точністю до десятиліття.
Найстаріший вокзал, скоріш за все, ровесник станції.
З часом старий вокзал перестав справлятися зі зростаючим пасажиропотоком, і десь в 1950-х чи 60-х роках поруч побудували ще один.
І, нарешті, в 2009 році відкрився величезний новий вокзал, після чого старі вокзали закрили.
Всі вокзали в одному кадрі.
Старі вокзали острівного типу, новий — берегового.
Коротка травнева ніч добігає кінця, наближається світанок.
На першій колії готується до відправлення перший ранковий поїзд — приміський на Вовчанськ.
Прогуляємося трохи околицями.
За станцією розташувалися квартали приватного сектора, далі протікає річка Оскіл. Саму річку звідси погано видно, пагорби, вкриті лісом, — це вже інший берег. Туди і попрямуємо.
Йдемо тихими ранковими вуличками селища. Дорогою нам зустрілось досить багато людей, котрі йдуть на роботу — на залізниці зміна починається рано.
Невдовзі виходимо на луки.
Кінь пасеться на фоні залізниці 🙂
З цих луків видно новий вокзал.
Йдемо далі. Вода піднялася високо, місцями підтоплює дорогу.
Стариця Осколу.
Дорога закінчується причалом.
Ось ми і вийшли до річки.
Тут же знаходиться міський пляж. За характерними стовпами видно, що ми знаходимося у місті залізничників.
Повертаємося до станції.
Вже зовсім розвиднілось і можна познімати околиці з містка.
Вид на північ.
На горизонті губиться в імлі місто Куп’янськ. Селище міського типу Куп’янськ-Вузловий, в якому ми знаходимося, — це окремий населений пункт, хоча і підпорядкований Куп’янській міськраді.
Вид на південь.
Вдалині видно міст через річку Оскіл, по ньому йдуть поїзди на Харків.
Поруч з вокзалом знаходиться локомотивне депо. Куп’янський вузол електрифіковано змінним струмом, але дві з трьох електрифікованих ліній незабаром стикуються з лініями на постійному струмі, тому основний тип електровозів, які тут використовуються — двосистемні ВЛ82.
Поруч з депо базується ремонтний потяг, до складу якого входять військовий тягач та інженерна машина на танковому шасі.
Тепер можна познімати вокзали при світлі дня.
Дореволюційний вокзал.
На вікнах старого вокзалу збереглися раритетні вивіски.
Післявоєнний вокзал.
Новий вокзал.
Зайдемо всередину. У центрі залу — фонтан з рекламою торішнього чемпіонату з футболу, напевно планувалося, що іноземні туристи обов’язково відвідають Куп’янськ-Вузловий 🙂
Пам’ятна табличка.
Привокзальна площа.
У парі сотень метрів від вокзалу знаходиться центральна площа селища.
Тут все стандартно — Ленін, мозаїка на тему переможного комунізму, будинок культури, парк відпочинку.
Більше дивитися тут особливо нема на що. Зате можна затаритися в дорогу на місцевому базарі, який знаходиться якраз між центральною площею і вокзалом.
Знову повертаємося на станцію, тут починається масовий рух — практично одночасно приходять приміські поїзди зі всіх напрямків.
Першим прибуває дизель-поїзд Д1 зі Сватового, це лінія на Попасну.
Пасажири швидко розходяться і поїзд залишається стояти на самоті. Через 2 години він вирушить назад.
З іншого боку платформи прибуває електричка з прикордонної станції Тополі та подається на посадку рейковий автобус на Харків.
Оскільки по дорозі на Харкові електрифікація змінним струмом змінюється на постійний, цю ділянка безупинно може проїхати або двосистемний рухомий склад, або поїзд на дизельній тязі, як цей рейковий автобус.
Наближається ще одна електричка.
Вона прибула з Гракового — станції стикування на шляху до Харкова.
Автоматика дозволяє прийняти на одну колію відразу два потяги.
Прийшла третя електричка зі Святогірська, там також станція стикування.
Всі три електрички в одному кадрі, через півтори години вони вирушать у зворотній шлях. За цей час одна з них встигне з’їздити на станцію Куп’янськ-Південний, яка знаходиться в самому місті Куп’янськ, і повернутися назад.
Під кінець прибуває „чмухопоїзд“ з Приколотного, лінія на Бєлгород.
На одній з цих електричок ми від’їжджаємо, на цьому історія про Куп’янськ-Вузловий і закінчується.
Мрачноватый у вас получился репортаж.. С такой хорошей фототехникой и с таким уютным городком, а такой, до безысходности, грустный сюжет….
А между тем наш город прекрасен! Замечательная природа и богатая история, если только поинтересоваться)) Городок небольшой, но ему есть, что рассказать и показать! Стоит только быть повнимательнее, и с любовью относиться к профессии фоторепортера. Это ведь искусство – через фотообъектив видеть прекрасное во всем, что вас окружает!
Спасибо за сюжет, хотя я со многим могу не согласиться)) Но это ваше субъективное виденье и оно имеет право быть)