Прип’ять

Читати спочатку

Школа

У Прип’яті діяло 5 шкіл, відвідаємо одну з них — №4.

Шкільний коридор.

Кабінет хімії.

У багатьох класах повиростали дерева.

Навкруги розкидані ящики з протигазами.

Спортзал. Настінний розпис майже як новий.

На протікаючій стелі повиростали сталактити, а на підлозі під ними — сталагміти.

Актова зала з піаніно.

Ще одне піаніно.

Батареї тут на місці, зате розкурочені всі люмінесцентні світильники заради мідного дроту, підлога усіяна їхніми рештками.

Кухня, що плавно переходить у їдальню.

Такі п’єдестали зараз рідко де зустрінеш 🙂

Піднімемося на дах школи.

У внутрішньому дворі дерева виросли вище даху.

На самому даху теж підростають деревця.

Вид на місто.

Ліс…

Цей будинок так і залишиться недобудованим. На задньому плані видно добре знайомі киянам будинки серії БПС-6.

Біля школи у хащах ховається пара покинутих вантажівок, краще триматися від них подалі.

Басейн

Наступний наш об’єкт — басейн «Лазурний». Він продовжував працювати і після аварії, обслуговуючи співробітників АЕС, і закрився десь у 1998 році, тому тут рівень занедбаності трохи менший.

Хол біля головного входу.

Власне, сам басейн.

Види зверху.

Все навколо розвалюється, лише секундомір як новий.

Можна спокійно зайти у жіночу душову 🙂

Пішов дощ, з тріщини у трубі періщить водоспад. Але більша частина води все ж потрапляє до зливової каналізації, яка продовжує працювати і без обслуговування.

У коридорах калюжі.

В одній з кімнат виросли симпатичні папороті.

Підвал басейну. Тут ще не все встигли порізати на металобрухт.

Також в будівлі басейну знаходився спортзал.

Дах

Над центральною площею височіють дві шістнадцятиповерхівки з гербами СРСР і УРСР. Піднімемося на одну з них.

Це чудовий оглядовий майданчик.

Герб СРСР, колись він підсвічувався неоновими трубками.

Оглянемося докола.

Вид на ЧАЕС. Дерева повиростали вище п’ятиповерхівок.

Вид у протилежний бік, на північний захід. Прямо перед нами така ж шістнадцятиповерхівка, але з гербом УРСР.

Вид на південний захід. Ліс серед будинків вже не відрізняється від лісу за містом.

Дивлячись на це розумієш, що найзеленіше місто України — це Прип’ять 🙂

Вид на північний схід. Центральна площа, вдалині видно річку Прип’ять.

Центральна площа та парк.

Будинок з літерами на даху.

Далеко на півдні видно радіолокаційну станцію Чорнобиль-2.

Пристань

Насамкінець відвідаємо міську пристань, вона знаходиться за периметром.

Річковий вокзал губиться серед дерев. Такі бочки з квасом ще не так давно можна було зустріти у Києві.

Навіс.

Частина навісу засклена — там знаходився зал очікування і каси.

Вишка.

Всередині вишки ростуть берізки.

Поруч з річковим вокзалом знаходилося кафе «Прип’ять». Це одне з найбільш забруднених місць міста.

Автомати з газованою водою.

Пристань і річковий порт розташувалися на березі Янівського затону. Після аварії затоку відгородили від річки дамбою, тепер це озеро.

До аварії звідси відправлялися судна на підводних крилах до Києва, Мозира та Гомеля.

Вид на вантажний порт і старий дебаркадер.

На протилежному березі затоки планувалося розширення міста, а після аварії там захоронили радіоактивний ґрунт.

Кінець

Під вечір „автостоянка“ перед КПП істотно поріділа.

Останній погляд на Прип’ять.

Пора повертатися. Шість з половиною годин, проведених у місті, пролетіли непомітно.

Трохи посилань по темі

Перша сторінка цього поста.

Початок розповіді про Чорнобиль та околиці.

Южноукраїнськ — так могла б жити Прип’ять, якби не сталася аварія на ЧАЕС.