День бабаків

Це звірятко, трохи схоже на білку, трохи на бобра — степовий сурок, він же бабак.

Колись бабаки у великій кількості заселяли безкраї степи, а зараз це рідкісний вид.

Все через те, що залишилося мало місць, придатних для проживання. Більшість степів зараз розорані під поля. В основному недоторканими залишилися важкі для оранки землі, як цей схил.

Тут на горі природа збереглася в первісному вигляді, а там на протилежному березі — село і суцільні поля.

Ми знаходимося на півночі Луганської області.

Тут протікає річка Кам’янка, притока Айдару. Ні, вона не настільки повноводна, як Дніпро, це просто водосховище 🙂

Правий берег річки являє собою крейдяні гори.

Ці гори дуже сподобалися бабакам, і вони вирили тут свої нори.

Біля нори байбаки часто споруджують пагорб з викопаної землі, щоб з його вершини краще оглядати навколишні простори. За цими купами можна вивчати геологію — тут, наприклад, глина.

А тут — крейда.

Каміння для бабаків не перешкода.

Стара нора, що обвалився, вона була вирита в суцільному камені.

Бабаки живуть великими колоніями, під землею у них цілі міста. Зараз всі поховалися, але видно, що перед норами добряче витоптано.

А у траві бачимо справжні стежки.

Тепер давайте подивимося на мешканців цих нір. Проте зробити це не так вже й просто.

По-перше бабака важко помітити. Завдяки маскувальному забарвленню вони легко губляться серед ландшафту.

По-друге бабаки дуже полохливі. До них важко наблизиться навіть з телеоб’єктивом.

Поки зграя пасеться у високій траві, кілька їхніх співплемінників стоїть на сторожі. Побачивши небезпеку (у даному випадку нас), вартовий видає гучний звук, схожий на свист.

Почувши цей сигнал тривоги, вся зграя розбігається по норах.

Така обережність невипадкова. У небі кружляють хижі птахи, готові поласувати свіжою бабачатиною. Єдиний вірний спосіб уникнути небезпеки — сховатися в надійній норі.

Але нам пощастило зустріти молоде недосвідчене бабаченя.

Обережно наближаємося… Насторожився, але не втік.

А незабаром і зовсім розслабився та продовжив свій обід.

Скористаємося цим і підійдемо ще ближче.

Тут ми нарешті його сполохали 🙂

Але нічого страшного, спробуємо підстерегти його біля нори. А він-то і сховався зовсім недалеко!

Зачаїмося і почекаємо, поки визирне.

Виглянув 🙂

Оглядається.

Наважився вийти.

Тепер можна зняти портрет.

І у профіль 🙂

Ось такі вони, степові мешканці 🙂