Відвідати зону відчуження ЧАЕС я хотів давно, і ось, у травні 2010 року це бажання здійснилося. З часу тієї поїздки вже минуло 4 роки, але в зоні мало що змінюється. До того ж ці фотографії досі не публікувалися.
Поїздку організували мої друзі — колишні мешканці Прип’яті, за що їм велика подяка. Потрапити в зону відчуження виявилося зовсім нескладно — щороку проходить день відкритих дверей, коли пускають всіх бажаючих. Спочатку так було зроблено, аби колишні місцеві мешканці могли відвідати могили своїх родичів на поминальні дні, але з часом стало їздити все більше туристів. За минулі роки туризм в Чорнобильську зону то забороняли, то знову дозволяли, при цьому доступ до цікавих об’єктів значно обмежили. Так що, можна сказати, з’їздив я вчасно.
Дорога
Виїжджаємо рано вранці на День Перемоги, у цей час Мінське шосе порожнє.
Під’їжджаємо до Іванкова. Зараз це райцентр найбільшого за площею району України — після аварії на ЧАЕС до Іванківського району була приєднана територія скасованого Чорнобильського району.
Ще одна визначна пам’ятка в околицях Іванкова — бетонне яйце, що символізує відродження життя після Чорнобильської катастрофи. Монумент був встановлений в 2000 році, його автор — німецький архітектор Армін Кольбі.
Яйце встановлене у центрі кругової розв’язки. Тут траса розділяється — на захід йде магістраль на Мінськ, на північ — дорога до зони відчуження.
Поки ми стояли біля розв’язки, рух на трасі пожвавився — у напрямку до зони проїхало з десяток легкових машин і пару автобусів. Розуміємо, що потік туристів збільшується, і потрібно поспішити, аби не стояти довго у черзі на КПП.
Дорогу від цієї розв’язки до в’їзду в зону нещодавно відремонтували, тут лежить новий рівний асфальт, набагато кращий, ніж на багатьох київських вулицях.
Черга на КПП виявилася невеликою, перевірка швидкою — документи не дивилися, записали тільки номер машини й кількість людей у ній.
За периметром пейзажі практично не змінилися — все в зелені, і, якщо не придивлятися, навколишні села не виглядають закинутими.
Чорнобыль
Без зупинок їдемо до Чорнобиля.
Знак у Чорнобилі, який усі фотографують 🙂
На в’їзді до кожного колишнього населеного пункту встановлені інформаційні щити з короткою довідковою інформацією.
Раритетний пост ДАІ, взагалі у зоні законсервувалося багато артефактів часів СРСР.
Чорнобиль, всупереч стереотипам, зовсім не мертве місто. Тут постійно проживає і працює декілька тисяч чоловік.
А також працює багато підприємств, які обслуговують інфраструктуру зони відчуження.
Зайдемо на територію одного з таких підприємств.
Тут уже нам зустрілася перша заброшка, але такі купи металобрухту можна знайти скрізь і всюди за межами Чорнобильської зони.
В цілому Чорнобиль виглядає як звичайне дрібне провінційне містечко. На центральній площі — пам’ятник перемогам комунізму, за ним кілька діючих адміністративних будівель.
З іншого боку площі знаходиться абияк прикрашений закинутий універмаг. Зараз ця будівля знесена.
Автостанція, тут діє пара магазинів і кафе.
Колись звідси відходили автобуси у різних напрямках, тепер на всіх платформах напис «Київ».
Житловий будинок навпроти автостанції, також зовсім не покинутий — багатоквартирні будинки використовуються у якості гуртожитків для працівників зони відчуження. Ось приватні будинки дійсно занедбані, лише в деяких живуть поодинокі самосели.
У Чорнобилі довго не затримуємося, основна мета поїздки — Прип’ять. На виїзді з міста робимо зупинку біля пам’ятника пожежним.
Саме пожежники були першими ліквідаторами аварії, та отримали найбільші дози опромінення.
За парканом — та сама пожежна частина, яка брала участь у ліквідації аварії. Хоча на території АЕС є своя пожежна частина, її сил не вистачило і на підмогу були викликані пожежні Прип’яті, Чорнобиля, а потім і Іванкова.
Копачі
Відразу на виїзді з Чорнобиля проходимо КПП 10-кілометрової зони. Далі робимо зупинку біля села Копачі.
При дорозі часто зустрічаються такі пагорбки з попереджувальною табличкою — це радіоактивні могильники, краще триматися від них подалі.
Ось і перша закинута будівля, куди ми вирішили залізти. Судячи з усього, тут розміщувалась сільрада.
Люди тут рідко бувають, тому підлога не загаджена, а стіни не обмальовані.
Довкола зустрічаються таблички часів СРСР.
А також якась технічна документація.
Але більшість паперів чи то забрали, чи то знищили, залишили тільки непотрібні.
Просто у приміщенні живуть ластівки.
Околиці Прип’яті
Наступна зупинка біля стели Прип’яті. Так і тягне дописати «1970–1986».
Стелу регулярно чистять і підфарбовують, вона виглядає як нова.
Повз нас проносяться вантажівки з лісом. Це так звані «чисті» машини, вони можуть виїжджати за межі зони, «брудні» ж пофарбовані у червоний колір і мають спеціальні номери.
У зоні працює багато підприємств з ліквідації наслідків аварії.
Поруч з дорогою проходить залізнична гілка до сховища відпрацьованого ядерного палива.
Якщо не придивлятися, село за залізницею виглядає мов живе.
Їдемо далі — до мосту через залізницю.
З нього відкривається вид на ЧАЕС.
Цей вид вже став історичним, зараз активно будується новий саркофаг.
Під мостом проходить залізнична лінія Чернігів—Овруч. До аварії цією ділянкою проходило декілька пар дизель-поїздів, а також поїзд далекого прямування Москва—Хмельницький, таким чином у жителів Прип’яті був прямий зв’язок зі столицею СРСР.
Аварія поділили гілку на дві частини. Західна частина Янів—Вільча була закинута. У той же час на ділянці до Чернігова рух значно зріс, через два роки після аварії її електрифікували. До 1999 року електрифікована ділянка не була пов’язана з іншими електрифікованими лініями, електропоїзди до Чернігова доставлялися тепловозами.
Вид на захід, тут вже починається станція Янів. Хоча станція і електрифікована, контактна мережа не використовується і частково демонтована.
Вид на схід у бік Чернігова. Вліво відходить під’їзна колія на нафтобазу.
Трохи інший ракурс, із видом на саркофаг. На території ЧАЕС знаходиться станція Семиходи, туди на електричках регулярно доставляється персонал станції з нового міста-супутника Славутича.
Попереду КПП міста Прип’ять. У місто машини не пропускали і дорога перетворилася на велику автостоянку.
Прип’ять буде у наступній частині.
Останні коментарі