За 30 кілометрів на схід від Херсона простягнувся величезний піщаний масив — Олешківські піски. Їх часто називають найбільшою пустелею України, а то й усієї Європи, але це помилка — по-перше, це зовсім не пустеля, а по-друге, у Європі є піщані масиви і більшого розміру.
Аби уникнути спеки, ми вирушили в цю «пустелю» взимку 🙂
Отже, прибуваємо поїздом до Херсона. Прямо з вокзалу нас забирає транспорт.
?Вивантажуємося на трасі поблизу села Козачі Лагері.
За давнім українським звичаєм сміття з місць масового відпочинку не вивозиться, а скидається до найближчої ями…
Аби пустеля не розширювалася, вздовж її периметра були висаджені штучні ліси, тому наш шлях починається з лісу.
Десь через годину походу дерев стає все менше.
Ще далі починаються безкраї піски.
Суцільних пісків до горизонту тут немає, навколо багато рослинності.
Але є і великі ділянки голого піску.
Пагорби.
Дюни.
На цьому незайманому піску немає слідів крім наших.
Хоча іноді трапляються сліди диких тварин.
Та нори.
Погода зараз сонячна і досить тепла, але іній, що лежить у тіні нагадує нам про зиму.
Сам пісок дуже дрібний порівняно зі звичним нам річковим, на ньому легко залишаються відбитки. А ще він забивається куди тільки можна, і мені потім довелося довго відчищати фототехніку.
?Вітер хитає травинки і вони малюють на піску такі от циферблати.
У низинах ростуть кущі та дерева. Навесні у багатьох з них навіть стоїть вода.
Деякі дерева ростуть і на височині.
Під одинокою сосонкою з опалої хвої та шишок утворився фрагмент лісової підстилки.
Власне, далі пейзажі одноманітні, так ми і йшли цілий день.
Привал.
Ближче до вечора освітлення трохи змінилося.
Вершина однієї з дюн увінчана ось таким імпровізованим стовпчиком. Напевне, це найвища точка в окрузі.
У грудні сонце заходить рано.
Пустеля в західних променях.
Ядерний гриб 🙂
Треба встигти пройти останні пару кілометрів, поки зовсім не стемніло.
Табір ставимо вже в темряві.
Ночуємо ми практично в самому центрі піщаного масиву. Тут, вдалині від населених пунктів, можна спостерігати чарівне зоряне небо.
Ранок нас зустрів різкою зміною погоди.
Снідаємо і вирушаємо в дорогу.
Спочатку сніг лиш злегка припорошив пісок.
Але буквально за годину зовсім замело.
Ледве знайшли місце для привалу.
Але й сюди пробивається сніг.
Наші сліди.
Вийшли до лісу, що обрамляє пустелю. Тут добре видно, як сосновий ліс згладжує нерівності рельєфу.
Хоча цей ліс штучний і відносно молодий, його теж рубають, залишаючи рівні ряди пеньків.
Незабаром ліс рідшає і ми йдемо по припорошеній снігом травичці.
Перетинаємо залізницю Херсон–Джанкой.
Раніше я часто тут проїжджав на поїзді на шляху до Криму. Було цікаво розглядати з вікна довколишні краєвиди, сподіваючись побувати в Олешківських пісках. І ось я тут 🙂
Ще через кілометр виходимо на трасу М-17 на краю села Великі Копані, звідки нас забирає транспорт.
Останні коментарі