Скала-Подільська запросто могла б стати містом-музеєм та приваблювати натовпи туристів, наприклад, як розташований за 30 кілометрах від неї Кам’янець-Подільський. Тут є все, що для цього потрібно — руїни замку, старі костели й церкви, історичний центр з європейської забудовою та вузькими вуличками, дендропарк із залишками панського маєтку, старе напівзанедбане польське кладовище…

Але ні, Скала-Подільська — це сіре депресивне пошарпане та вимираюче містечко з населенням трохи більше 4 тисяч чоловік, навіть не райцентр.

Місто згадується в історичних документах з XIV століття, коли тут побудували замок. Згадується під ім’ям Скала-над-Збручем, або просто Скала, Подільською вона стала вже після приходу радянської влади в 1939 році. Скала довгий час перебувала під владою Литви та Польщі, в XVII столітті на кілька десятиліть була ненадовго завойована турками, потім повернулася назад до Польщі. Далі стандартна для західного берега Збруча історія — розділ Польщі і приєднання до Австро-Угорщини, Перша світова війна і розпад імперії — знову Польща, потім в 1939-му черговий розділ Польщі й входження до складу СРСР. За радянської влади Скала-Подільська встигла ненадовго стати райцентром, але статус міста так і не отримала, вона й зараз залишається селищем міського типу.

З історичною довідкою покінчили, тепер подивимося на сучасний стан. Тут слід зауважити, зйомка зроблена в лютому 2015 року (так-так, я довго пишу звіти), зараз містечко потроху змінюється на краще.

Замок

Перша пам’ятка, котра зустрічає нас при в’їзді в Скалу-Подільську з боку Чорткова або Гусятина — це замок, а точніше — його порохова вежа.

Поруч курган пам’яті бійців УПА.

Проходимо через хвіртку поруч з вежею, вона не замкнена. Бачимо, що вежа з одного боку кругла, з іншого кутаста.

І ось перед нами руїни замкового палацу. Цей палац — найновіша частина замку, його побудував в середині XVIII століття місцевий староста Адам Тарло під час реконструкції замку, який вже тоді лежав у руїнах. Староста планував влаштувати тут свою резиденцію, але не склалося — через кілька років в палац вдарила блискавка і він згорів.

Зараз ці руїни проходять реставрацію, але на будмайданчику нікого крім нас не було, можливо через те, що ми приїхали в неділю.

Зворотний бік палацу.

У палацу відсутній дах, а на підлозі товстий шар землі, котрий поступово знімається в ході реставраційних робіт.

В одному із залів немає перекриття, і з необережності запросто можна полетіти в підвал.

Від другого поверху залишилась лише стіна та цих три вікна.

Палац стоїть над урвищем, і з його вікон відкриваються шикарні види на річку Збруч.

Наскельний живопис.

Руїни камінів і димоходів.

Входи в підземелля.

І самі підземелля.

З підземель можна вийти прямо на схил пагорба.

Вибоїна в стіні. Можливо, сюди потрапив снаряд під час Першої світової війни.

Як ви вже зрозуміли, замок стоїть на високому пагорбі й з трьох сторін захищений урвищами, а з четвертої, десь там, де зараз площа перед палацом, був викопаний рів з відкидним мостом. На додачу до природних укріплень були споруджені кам’яні стіни, на вцілілому фрагменті якої я зараз стою.

А на дальньому пагорбі видно виходи скельної породи, саме вони і дали назву місту.

Біля підніжжя пагорба протікає річка Збруч. З кінця XVIII століття по 1939 рік по річці проходив кордон, тепер же можна спокійно перейти на інший берег через підвісний місток, який під час нашого візиту якраз ремонтувався. До слова, кордон і зараз залишився, але вже адміністративний між Тернопільською та Хмельницькою областями.

Переходимо в більш стару частину замку, від неї збереглося зовсім небагато.

Поодинокі вцілілі приміщення.

Стіни, горіла трава, доріжки …

Крайня точка пагорба.

І вид з цієї крайньої точки на замок.

Вид на церкву і костел, зараз ми підійдемо до них ближче.

Історичний центр

Тепер подивимося місто.

Прямо навпроти замку на узвишші стоїть церква Святого Миколая. Побудована вона 1886 року замість старої дерев’яної церкви побудови 1720-х років.

Йдемо вгору до центру міста, він розміщений на пагорбі більш високому, ніж той, на якому стоїть замок.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії 1719 року. Костел оборонного типу з кам’яною стіною і сторожовими вежами на ній. Правда, судячи по свіжій штукатурці, зараз складно сказати, це оригінальна стіна чи новоділ. Також кілька років тому під час ремонту черепиця була замінена на нову, історична збереглася лише на шпилі.

Задвірки костелу не менш мальовничі 🙂

На шляху до центру трапляється багато покинутих будинків як польської, так і радянської побудови.

Рештки кінотеатру.

Ще збереглися рамки від афіш.

Підходимо до центрального району, забудованого рівними рядами старих двоповерхових будиночків.

Парковка для жигулів Пам’ятник Богдану Хмельницькому. Сам Хмельницький у Скалі не бував, зате тут побували загони піднятого ним козацько-селянського повстання. Влітку 1648 роки вони захопили та пограбували місто, яке в той час було населене переважно поляками та євреями.

Вулички центру міста. Забудова типова для європейських міст, однак цей квартал дуже маленький — три паралельних вулиці метрів 200 в довжину.

Єдиний триповерховий будинок у цьому районі.

Колишня синагога. Це нова, початку XX століття, у місті була ще й стара, від якої нині залишилася лише одна стіна.

Тепер це просто житловий будинок.

Сквер у центрі.

У місті якось забагато реклами ритуальних послуг, що вкупі з сірістю та безлюдними вулицями створює похмуру атмосферу.

Окрім основного виду діяльності похоронні контори час від часу роблять пам’ятники для міста. Ось, наприклад, це зовсім не могильна плита, а пам’ятник Михайлу Грушевському. До речі, Грушевський часто бував у Скалі — тут у 90-х роках XIX століття працювала шкільною вчителькою його майбутня дружина Марія Вояківська. А 26 травня 1896 роки вони повінчались у церкві Святого Миколая, яку ми вже проходили.

А це пам’ятник загиблим на Майдані, схоже, теж витвір похоронних агенцій.

В районі скверу будинку вже скромніше, в основному одноповерхові.

Сквер переходить в колишню ринкову площу. Тут нам зустрілась єдина відреставрована стара споруда — колишній народний дім.

Можна сказати, будівля не змінила своє первісне призначення — зараз у ній розміщуються будинок культури з бібліотекою.

Околиці

Скала — містечко невелике, десь 3×1,5 км, якщо міряти від найдальших точок. Говорити про околиці було б перебільшенням, проте відразу ж за цим невеликим центральним кварталом забудова кардинально змінюється — стрункі ряди будиночків поступаються місцем звичайним приватним садибам з городами.

Серед приватних будинків теж багато закинутих.

Прямо по вулиці з характерним запахом течуть нечистоти.

Тут ми підходимо до ще одних руїн, зарослих кущами. Це усипальниця місцевих магнатів Ґолуховських, їх родина володіла Скалою з кінця XVIII століття і аж до приходу радянської влади у 1939 році. Споруда являє собою міні-костел, дати побудови я не знайшов, але схоже на XIX століття.

Підніжжя усипальниці захопили городи.

Можна залізти нагору, але там все одно нічого не розгледіти.

Найкращий вид на усипальницю відкривається з двору, тут немає чагарників, і стіни цілі.

В радянські часи у підвалі будівлі розміщувався чи то склад, чи магазин.

З усипальницею сусідить дерев’яний барак. Таких багато в Росії, але для України, тим паче для Поділля, така архітектура в рідкість.

Неподалік від усипальниці, на постаменті встановлена гармата у якості пам’ятника Другій світовій війні.

Огорожа за гарматою нагадує замкову стіну. Скоріш за все, це новоділ.

Спустимося до річки. Як я вже писав, по ній раніше проходив кордон, але, на відміну від того ж Гусятина, Скала повністю знаходилась на одному березі й розділена не була.

Колишній водяний млин на березі Збруча.

Донедавна у будівлі млина розміщувався ресторан, але його закрила санепідемстанція через щурів та мишей, які тут розплодилися ще за часів, коли млин діяв.

Цвинтар

Тут же посеред приватного сектора знаходиться ще один цікавий об’єкт — напівзанедбане польське кладовище.

Усі поховання тут до 1939 року. В кого залишилися родичі у Скалі, ті могили доглянуті, інші заростають травою і розвалюються.

Руїни цвинтарної каплиці.

Каплиця складена із цегли місцевого виробництва.

А тут склеп привідкритий…

Можна зазирнути і подивитись на труни 😈

На околиці польського кладовища є меморіал з українською символікою, але немає ніяких табличок, що пояснюють, на честь чого він.

Залізниця

Ну і звісно ж я не міг залишити поза увагою залізничну тему 🙂

У Скалу приходить тупикова гілка, вона була побудована 1898 року як відгалуження від тупикової ж лінії Вигнанка — Іване-Пусте. У наш час гілка використовується для обслуговування вапнякового кар’єру та інших промислових підприємств міста, пасажирського руху давно немає.

Залізничні колії перетинають розв’язку, на якій сходяться дороги з Борщева та з Кам’янця-Подільського. Це під’їзна колія від станції до промзони.

Ну а ми пошукаємо саму станцію. Для цього заглянемо в цей скромний провулок, який раніше був магістраллю до вокзалу. Алея дерев на колишньому тротуарі вже розрослася до лісосмуги.

А ось і вокзал, в ньому, схоже, зараз житловий будинок.

Вокзал побудований за типовим проектом австро-угорських залізниць. Крім вокзалу на станції зберігся пакгауз тих же часів.
 

Хоча пасажирськиого руху давно немає, але збереглася платформа, є навіть лавка й табличка з назвою станції.

Парк

І наостанок ми відвідаємо дендропарк.

Скала-Подільський парк — це колишня резиденція магнатів Ґолуховських, усипальницю яких ми вже бачили. На відміну від свого попередника Ґолуховський не став відновлювати замок, а побудував маєток на протилежному кінці міста.

Біля входу в парк збереглася та відреставрована одна з будівель садиби.

За воротами нас зустрічає бетонний олень.

Парк недоглянутий, але в цьому є своя привабливість, що наближає його до дикої природи.

Тут багато старих товстих дерев.
 

Дерево з кратерами 🙂

Озерце.

Сам палац до наших днів не дожив, але збереглися підсобні будівлі.

В першу чергу мою увагу привернула заброшка.

Це оранжерея кінця XIX століття.

Котельня і трансформаторна підстанція.

Ще одна заброшка.

Флігель.

І ще один.

Наймасштабніша споруда резиденції, яку часто приймають за палац — колишня конюшня.

З такого ракурсу добре видно закладені арки конюшні.

Центральна алея.

Біля другого входу в парк ще одна відреставрована будівля — колишній будинок челяді, побудований на початку XX століття.

Зараз у ній розміщується фельдшерський пункт.

Все, на цьому ми полишаємо Скалу Подільську. Деякі закутки лишились не оглянутими, але звіт і так вийшов величезний 🙂