Алчевськ

Алчевськ — третє за величиною місто Луганської області, великий промисловий центр. Загалом — типове суворе місто Донбасу 🙂

Перше, на що звертаєш увагу, приїжджаючи до Алчевська залізницею (або проїжджаючи повз на шляху до Луганська) — величезні заводи, що простягнулися майже на 6 кілометрів. Це містоутворюючі підприємства — металургійний комбінат та коксохімічний завод.

Вокзал станції Комунарськ — так місто називалося з 1961 по 1991 роки. Як це часто буває, залізниця не вважала за потрібне перейменовувати станцію.

Привокзальна площа, тут все у бурій пилюці заводських викидів. Цей пил лежить по всьому місту, але біля заводу концентрація особливо велика.

Тролейбусне кільце — біля вокзалу кінцева трьох маршрутів.

Вид на цю ж кінцеву здалеку, над вокзалом височіє доменна піч.

Заводські труби, з деяких виривається полум’я.

Навколо заводу величезні пустирі — тут санітарна зона.

Район біля вокзалу забудований одноповерховими будинками — це колишнє селище імені Горького (воно ж Жилівка), приєднане в подальшому до Алчевська. Саме місто розташувалося по інший бік заводу.

Краєвиди тут суворі.

Вокзал із містом сполучає тунель, прокладений під залізницею та металургійним комбінатом.

Довжина тунелю майже півкілометра. Я не знайшов даних про найдовший автомобільний тунель України, цілком можливо, це він і є. Крім того, це ще й тролейбусний тунель.

Південний портал тунелю, через дорогу перекинуті заводські комунікації.

Стела комбінату.

Завод, а також робоче селище, заснував у 1895 році підприємець О.К. Алчевський. У 1903 році місто було назване на честь свого засновника. В радянські часи місто називалося спочатку Ворошиловськ, потім Комунарськ, поки в 1991 році не повернули історичну назву.

Біля комбінату збереглося багато дореволюційних будівель.

До цього будиночка почали прибудовувати якийсь сарай.

А цей за радянських часів був обкладений плиткою.

Пам’ятник металургові, за ним продовжується старе місто. Ця дорога веде до головної прохідної комбінату, а ми рухаємося в центр.

Ближче до центру на зміну дореволюційним будівлям приходить сталінський ампір.

Як і багато де на Донбасі, в Алчевську можна зустріти безліч колоритних радянських вивісок.

Біля центрального ринку збереглося пару дореволюційних бараків, в яких жили робітники заводу. Згодом із цього робітничого селища і виросло місто Алчевськ.

Тролейбусна зупинка біля центрального ринку.

Тролейбуси ходять доволі часто. Проходячи центральними вулицями, де сходяться траси кількох маршрутів, ми помічали тролейбус кожні 3–5 хвилин. Для порівняння, в Луганську цілком у нормі півгодинні інтервали, а в сусідньому Стаханові електротранспорт зовсім ліквідували. Однак і в Алчевську не все так гладко — закрили одне з двох депо, а також міжміську лінію у Перевальськ, про яку ще буде сказано нижче.

Шкільний став. Виконує як роль резервного водосховища металургійного комбінату, так і декоративну функцію.

Вода тут тепла, качки на зиму не відлітають.

Над ставом височіє корпус лікарні металургійного комбінату.

З дамби вдалині видно собор Миколи Чудотворця, він був побудований у 1808 році в селі Василівка, яке багато років потому стало частиною міста. Від старої церкви фактично лишилася пара стін, решту було відбудовано на початку 1990-х років.

Кінотеатр «Металург». Вже давно закинутий.

У кадр випадково потрапив автобус місцевого футбольного клубу.

Далі починається район типової забудови 1950-х років.

Виходимо на простору площу.

Тут встановлено пам’ятник Леніну, та й сама площа носить його ім’я.

У 1950-х роках це була центральна площа, пізніше міський центр змістився на схід.

Архітектура площі.

Площа була симетричною, поки в кінці 2000-х років «Київміськбуд» не збудував цей будинок.

Зайдемо у двори.

Тут місцеві мешканці створили міні-парк.

А також прикрасили фасад будинку.

Площу Леніна перетинає проспект Леніна. Фактично це бульвар із широкою пішохідною зоною.

Обома кінцями проспект впирається в палаци культури містоутворюючих підприємств. На фото — ДК Хіміків, він побудований перед самою війною, про що свідчить напис на фасаді. Поруч влаштований світломузичний фонтан, взимку він не працює і накритий залізними ґратами. ДК Металургів більший і новіший, але до нього ми не ходили.

Сідаємо в тролейбус і їдемо на край міста.

Приїхали. Наша ціль — ось той терикон.

На Донбасі часто міста розростаються і зливаються одне з одним. Це тролейбусне кільце вже за межами міста, точніше в межах іншого міста — Перевальська.

Тут знаходиться головна автостанція, хоча на вивісці написано «Алчевськ», фактично вона також на території Перевальська. Раніше тут був великий автовокзал, але через малий пасажиропотік його знесли і побудували взамін цей скромний будиночок. Друга автостанція розташована біля центрального ринку.

А судячи з цього знаку, ми вже далеко за межами Алчевська.

Раніше в Перевальськ ходив тролейбус, але у 2008 році рух закрили, а до 2012 зняли контактний дріт, аби його не розтягнули мародери. Зараз про лінію нагадують лише розтяжки контактної мережі.

До речі, ця не дуже широка дорога — частина автостради міжнародного значення М04/E40 Знам’янка—Луганськ—Ізварине.

А ми підберемося до терикону.

Біля його підніжжя протікає рукотворна річка — це відкачують воду з шахти.

Терикони — це гори вийнятої з-під землі пустої породи, ними вкритий весь Донбас.

Щоб терикони не розповзалися, на їхніх схилах висаджують дерева.

Але на вершині все одно нічого не росте.

Усередині терикону постійно проходять реакції з виділенням тепла, тому вершина не вкрита снігом, а з тріщин виривається пара.

Шахта «Романівська», котра насипала цей терикон.

Шахта напівмертва, але час від часу працює.

З вершини цієї рукотворної гори відкривається чудовий вид на довколишні простори.

Шкода лише, погода туманна.

Шахтний копер, на задньому плані коксохімічний завод.

Металургійний комбінат.

Він займає весь горизонт.

Місто Перевальськ.

Залізничний шляхопровід, під ним траса М04/E40.

Станція Овраги.

Кінцева тролейбуса, за нею автостанція.

Дорога на Луганськ, на горизонті видно безліч опор ЛЕП — це підстанція «Комунарська».

Тепер перемістимося за місто.

За п’ять кілометрів від Алчевська знаходиться велика рукотворна водойма — Ісаківське водосховище. Як і інші водосховища міста, воно використовується для потреб металургійного комбінату.

Це улюблене місце відпочинку жителів Алчевська і околиць. Береги забудовані дачами і базами відпочинку.

Відвідування водосховища входить в обов’язкову програму всіх весіль та випускних. При цьому відвідувачі залишають за собою стрічки на кущах і гори порожніх пляшок.