Продовжуємо звіт про поїздку до зони відчуження ЧАЕС. Першу частину читайте тут.
Ця стаття повністю присвячена мертвому місту Прип’ять. Фотографій буде дуже багато, для зручності перегляду матеріал розбитий на дві сторінки.
Перші враження
Отже, попередня розповідь закінчилась на скупченні машин біля в’їзду у місто.
Проходимо КПП і потрапляємо до міста.
Перше потрясіння — людей дуже багато. В принципі, це було цілком очікувано, оскільки всіх бажаючих пускають тільки один день на рік.
Дуже складно зняти кадр без сторонніх людей.
Людей не тільки багато, але й публіка у більшості своїй не дуже вихована – лізуть куди не слід, галасують і взагалі сприймають поїздку до зони відчуження як атракціон.
Багато відвідувачів поводяться не тільки некультурно, але й неадекватно, наче тут немає ніякої радіації, або аварійні будинки не можуть завалитися. Ось, наприклад, ця парочка вирішила, що дитині буде корисна така прогулянка, до того ж за правилами неповнолітніх до зони не пускають.
Інший мужик, навпаки, був занадто обережний і залишив весь верхній одяг у Прип’яті. Однак він не врахував маленький нюанс, що переодягався в одному з найбільш забруднених місць міста 🙂
Пасажири цих маршруток і не здогадуються, де їх транспорт бував раніше.
Деталі
Ладно, перші враження пройшли. А ще пройшло кілька сильних злив, завдяки чому людей на вулицях стало значно менше. Тепер можна побачити місто у його більш-менш природному стані.
Перед поїздкою очікував чогось похмурого, все-таки мертве місто з радіацією. Але таких емоцій не виникло, навпаки, відчуття дуже позитивні, немов перебуваєш у лісі – пташки співають, свіже повітря, трапляються сліди диких тварин, і лише подекуди за деревами проглядають вершини будинків.
Асфальт не заріс і по ньому цілком можливо проїхати на машині.
Але навпростець через хащі пройти практично неможливо.
Серед лісу трапляються об’єкти міської інфраструктури.
Раритетний круглий світлофор, я такі наживо ніколи не бачив.
У зоні збереглося багато радянських артефактів.
Більшість будинків здалеку виглядають цілком живими, але зблизька ця ілюзія зникає.
У цій будівлі найстійкішою виявилася табличка 🙂
Погода часто змінювалася. Час від часу небо затягувало важкими грозовими хмарами — ідеальна погода для зйомки апокаліптичних картин 🙂
Центр
На центральній площі Прип’яті знаходилися всі важливі для міста об’єкти — торгівельний центр, пошта, палац культури, готель, міськрада. Зараз площа потихеньку заростає деревами.
Колонада, що з’єднує палац культури та готель, за нею починається центральна алея міського парку.
Зайдемо всередину.
У підсобці за сценою вишикувалися портрети тогочасних вождів.
Тепер звернемо увагу на будинок на протилежному боці центральної площі.
Тут знаходяться знамениті телефонні кабіни, котрі всі фотографують.
А ще всередині знаходився магазин «Райдуга».
Парк
Відвідаємо центральний міський парк.
Тут знаходиться знамените чортове колесо.
Квартири
Більшість житлових будинків Прип’яті дев’ятиповерхові.
І шість шістнадцятиповерхівок.
Квартири у таких дев’ятиповерхівках досить тісні і з низькими стелями. Наприклад, чотирикімнатна квартира за площею менша за трикімнатну у типових для Києва панельних будинках серій 96 або КТ.
Так виглядає коридор шістнадцятиповерхівки.
Рештки ліфтових лебідок. Двигуни розтрощені заради мідних котушок.
Корпус двигуна валяється біля виходу на дах.
Всі квартири у всіх будинках відкриті.
Деякі кімнати зовсім порожні, навіть батареї відсутні.
За часів СРСР меблі різноманіттям не відрізнялася, тому інтер’єри різних квартир схожі один на одного.
Побутує поширена думка, нібито жителі Прип’яті після евакуації більше не поверталися до своїх домівок. Це не так — організовувалися поїздки, аби люди могли забрати все цінне. Але більшість речей все ж залишили, пізніше вони дісталися мародерам.
Як і інші міста-супутники АЕС, Прип’ять не була газифікована, у всіх квартирах стояли електроплити.
З вікон та балконів багатьох квартир відкривається вид на ЧАЕС.
Це піаніно я запримітив ще перед поїздкою на сайті панорам 360cities, там була прив’язка до будинку, але незрозуміло було, в якій квартирі воно знаходиться. У пошуках я обійшов три поверхи, заглядаючи до кожної квартири, вже збирався кинути цю безперспективна справу, як все-таки на нього натрапив. Тут приходить усвідомлення, наскільки величезний багатоквартирний будинок. Ще я звернув увагу, на панорамі є батарея, а на цьому фото вже немає.
Останні коментарі