Шацькі озера

Шацькі Озера — досить популярний курортно-туристичний об’єкт, проте мені досі не доводилося тут побувати. Це також був мій перший велопохід. Хоча вся снаряга у мене була куплена давно, але з велопоходами постійно все ніяк не складалося… До цього моменту 🙂

Похід починається туманним ранком у Ковелі, де ми вивантажуємося з поїзда і збираємо велосипеди.

Тут маршрут невеликий — потрібно лише проїхати на іншу платформу і почекати дві години 🙂

Снідаємо.

Поки є час, можна поспостерігати за роботою станції. Ковель — великий залізничний вузол, звідси колії розходяться у п’яти напрямках — на Польщу, Київ, Львів, Рівне та тупикова гілка на Камінь-Каширський.

Тут, як і на більшості вузлових станцій, для зручної пересадки приміські потяги прибувають одночасно з декількох напрямів.

З Рівного прийшла електричка — це єдина електрифікована гілка.

У ній всього чотири вагони.

Нам на цей дизель, що прямує до прикордонної станції Ягодин.

Чотири рейки під дизелем – це вкладені одна в одну широка (1520 мм) та європейська (1435 мм) колії. Таким чином сюди можуть заїжджати потяги з Польщі без зміни візків.

На перегоні колії не вкладені одна в одну, а йдуть поруч. «Наша» у більш доглянутому стані 🙂

На станціях колії розташовані впереміш. Наприклад, тут зліва від платформи європейська колія, праворуч — широка, вантажні вагони на задньому плані теж на широкій. На око вони не відрізняються, довелося дійти до горловини станції, щоб дізнатися, яка з колій яка 🙂

Ось сама горловина, тут ми бачимо глухий перетин стандартної і широкої колій.

Знову-таки на око не відрізнити.

Але це я трохи відволікся 🙂

Отже, вантажимося у дизель.

Зайняли майже весь вагон. Добре, що в цих краях приміські потяги не бувають ущерть забитими 🙂

Дорогою вивчаємо мапу майбутнього маршруту.

Зненацька проїхали Черкаси 🙂

Приїхали.

Ми на станції Любомль, що розташована в однойменному місті. Тут і починається наш веломаршрут.

Це тихе провінційне містечко з великою калюжею біля вокзалу.

Гостей міста зустрічає Богдан Хмельницький, повернувшись до них спиною 🙂

Від вокзалу до центру йде широкий бульвар, половина якого віддана під пішохідну зону.

Але до центру ми не ходили, а відразу поїхали у бік Шацька.

На гербі міста Юрій Змієборець бореться не те з крокодилом, не те зеленим змієм 🙂

Далі нам належить проїхати 30 кілометрів по цій трасі.

Їдемо.

Через 40 хвилин влаштовуємо перший привал.

Ще через 40 хвилин дістаємося до перших озер — Згоранських.

У цій місцевості бере початок річка Прип’ять. Та сама, що протікає у Чорнобильській зоні і дала назву однойменному місту .

В’їжджаємо у Шацький НПП, більша частина маршруту пройде його територією.

Наступний привал робимо на озері Чорному перед Шацьком.

Проїжджаємо без зупинок райцентр Шацьк і в’їжджаємо у село Світязь, де затарюємося у колоритному місцевому магазині.

Наші велосипеди не хочуть влазити у місцеву велопарковку 🙂

Проїхавши ще небагато, зупиняємося на обід на території кемпінгу. У сезон він повний туристів, але зараз ми тут одні.

Ось і саме озеро Світязь, найбільше з Шацьких озер. Ми об’їдемо його навколо і зупинятимемось на різних берегах.

Острів у центрі озера.

Тиха година 🙂

Після відпочинку поїхали до села Пульмо, яке розташоване між двох озер. Сюди веде безлюдна дорога з відмінним асфальтом, їхати по ній — одне задоволення. Але відразу за селом асфальт різко закінчується.

Спочатку вирушаємо оглянути Пулемецьке озеро. Потім зробимо гак через ліс і повернемося назад у село.

Безпосередньо до води вирішили не під’їжджати — навкруги все заболочене.

Трохи далі серед луків стоїть макет козацької вежі.

На першому поверсі розмістився бар 🙂

Піднімемося нагору.

Звідси добре видно Пулемецьке озеро і навколишні луки.

Там за городами проглядається невелике Климівське озеро, а за ним — ліс, до якого ми попрямуємо трохи згодом.

Луками гуляє лелека.

Полетів!

Далі ми поїхали до лісу.

Де оглянули ДОТ.

Заліземо всередину.

Волинь увійшла до складу СРСР у 1939 році, і відразу ж уздовж нових кордонів була побудована система укріплень, яка згодом отримала назву Лінія Молотова.

Цей ДОТ стояв на відкритій місцевості, ліс виріс вже потім.

Повернувшись до села, ми скористалися відсутністю машин на центральній вулиці, і гордо проїхали, зайнявши всю ширину дороги. Влаштували для місцевих жителів справжній парад, якраз до Дня Перемоги 🙂

Ми знову на березі озера Світязь.

На ночівлю зупиняємось прямо на пляжі. Через місяць тут буде повно народу, але зараз крім нас були тільки декілька компаній місцевих жителів, і ті вдалині, поблизу того лісу.

Сонце заходить.

Зазвичай у подібних місцях масового відпочинку жебракують бродячі собаки або коти, але тут у туристів виманює їжу цей нахабний лелека 🙂

На другий день до обіду лив дощ. Виїхали тільки у другій половині дня, коли, як нам здалося, дощити зовсім перестало, але варто було від’їхати буквально на кілометр від села, як нас накрила сильна злива. На щастя, до кінця дня світило яскраве сонце і ми досить швидко висохли.

По жахливій розмитій дощем лісовій дорозі якось доїхали до села Острів’я.

Воно розташоване на березі Острів’янського озера.

Тут є гарна дерев’яна церква XVIII століття.

Далі з дорогами проблем не було, ґрунтовками їздити вже не доводилося. Їдемо на північ, проїжджаємо село Піща, наближаємося до Білоруського кордону і звертаємо назад на південь.

Зупиняємося в лісі на перекус.