Цей невеликий райцентр, розташований на краю Івано-Франківської області, будучи заснованим у XII столітті, колись був одним із важливих центрів Покуття.
До Снятина входимо по мосту, що перекинутий через річку Прут. Місто розташоване на високому лівому березі.
Поруч збереглися руїни старого мосту.
Підіймаємося по схилу, і відразу потрапляємо до історичної забудови, на вулицю, що названа на честь засновника міста — Воєводи Коснятина.
Один з цих старих особняків закинутий.
Навіть п’ятиповерхівки радянського будівництва мають місцевий колорит — вони вкриті черепицею.
Колишня повітова рада, нині районна бібліотека. У 2008 році місто святкувало 850-річчя, до цієї дати відремонтували пару історичних будівель, у тому числі і цю.
Поруч скромний будиночок, над яким майорить триногий прапор острова Мен.
Обходимо будівлю і знаходимо цікаву прибудову.
Вірніше — це зовсім не прибудова, а каплиця сестер Феліціянок XIX століття. За радянських часів її переробили на концертну залу і прибудували до музичної школи. Зараз у ній розміщується центр соціальних служб для молоді.
З іншого боку від музичної школи розташований музей художника Василя Касіяна, уродженця Снятина.
Але в цьому будинку він ніколи не жив. Музей був відкритий у 1982 році.
Звернемо у провулок і практично відразу виходимо до кручі.
Спуск до річки і розташованого біля підніжжя кручі району Підзамче. Назва району нагадує нам про замок, що колись стояв на цих пагорбах. Самого замку вже давно немає, тепер навіть точно не відомо його місце розташування, однак топонім зберігся.
Будинок з химерними прибудовами, початково він належав спортивно-патріотичному товариству “Сокіл”, зараз це центр дитячо-юнацької творчості.
Напроти нього особняк у класичному Австро-Угорському стилі.
Повертаємося на вулицю Коснятина.
Колишній дім фотографа Шміцлера.
Банк відреставрував стару будівлю.
Податкова. За «євроремонтом» тепер не зрозуміти, це сучасна будівля, чи польський функціоналізм.
Колишня жіноча гімназія, а нині сільгосптехнікум. Старий корпус побудований в 1895 році.
Технікум прибудувався до старої вірменської церкви Пресвятої Богородиці, XVII століття.
Ясно, що це вже давно не церква, а якийсь склад.
Греко-католицька церква Архистратига Михаїла. Кінець XIX століття, але обштукатурена на сучасний лад.
Ось ми і вийшли на центральну площу до пам’ятника Тарасу Шевченку. Раніше пам’ятник був інший.
Центральний універмаг. Будівля радянських часів із елементами народних мотивів.
Вид на ратушу, туди ми підемо пізніше.
А поки зазирнемо до провулку, і подивимося на костел Пресвятої Діви Марії.
Храм побудований у XIX столітті на місці зруйнованого старого костелу. Але простояв недовго і під час Першої світової війни був знову зруйнований. У 1926–1936 роках був відновлений і трохи перебудований. Через просідання ґрунту дзвіниця так і залишилася недобудованою. За радянських часів тут були то склад, то кузня і, врешті-решт, інтернат. У 1990 році костел був повернутий Римо-Католицькій церкви і з того моменту потихеньку реставрується.
Костел також стоїть біля краю урвища.
Вид на Підзамче і правий берег Прута. Саму річку не видно.
Повертаємося на центральну вулицю Шевченка і пройдемо нею трохи вниз. Тут знаходиться колишня синагога, а нині — швейна фабрика «Покутянка».
Синагогу перебудували до невпізнання, лише цей фасад трохи нагадує про минуле.
Повертаємося на центральну площу до ратуші. Вона одна з найвищих в Україні — 50 метрів. Враховуючи, що центр міста розміщений на пагорбі, шпиль ратуші видно за багато кілометрів.
Як і в більшості райцентрів Західної України, міська влада розміщується у історичній будівлі ратуші, районна ж — у просторішій та більш сучасній будівлі. У Снятині ці споруди ще й стоять поруч.
Погляд назад на центральну площу.
Стела, присвячена історії Снятина. У центрі зображений засновник міста — воєвода Коснятин, з боків від нього фігури простого народу — ремісників, воїнів, інтелігенції.
Портрет Івана Франка на стіні однойменного кінотеатру. Сам поет кілька разів бував у місті.
Стела, встановлена в 1991 році на честь проголошення Незалежності.
Пам’ятник письменнику та громадському діячеві Марку Черемшині.
А в цьому будинку він жив і працював адвокатом з 1912 до самої смерті в 1927 році. З 1949 року тут діє присвячений йому музей.
Школа. Жалкую, що не зайшов за ріг і не сфотографував старий корпус.
Історичний будинок поряд із супермаркетом.
Колишні вілла адвоката Гольдштауба і будівля повітового суду. Зараз у цих будинках розміщуються якісь держустанови.
Пам’ятник полковникові УПА Василю Андрусяку, котрий народився у Снятині.
Виходимо на околицю міста і потрапляємо до безлюдного парку.
Старе кладовище. Тут збереглися пам’ятники ще з 1800-х років.
Автостанція величезна, але реально використовується лише чверть приміщення. Більшість автобусів туди не заїжджають, а зупиняються поруч, а то і взагалі на зупинці через дорогу.
Власне, тут ми залишаємо місто та їдемо до Заболотова.
Хочеться добавити про пам”ятник Т.Г.Шевченку. Раніше на цьому місці дійсно був другий пам”ятник Т.Г.Шевченку, але ще раніше це був пам”ятник Леніну, трохи змінений в деталях “тіла” і з заміненою головою, він і став пам”ятником Т.Г.Шевченку. Добре, що громадськість міста знайшла в собі сили і кошти, щоб установити новий пам”ятник і відрізати, накінець, комуністичну пуповину.