Городенка

Городенка завершує нашу подорож Покуттям. Прогулянка пройшла трохи у поспіху і багато чого не побачили, але нічого — буде привід ще раз заїхати 🙂

Перша письмова згадка про Городенку датується 1195 роком, тоді це було поселення землеробів і ремісників, 1668 року містечко отримало Магдебурзьке право. Зараз це невеликий райцентр на краю Івано-Франківської області з населенням у 12,5 тис. осіб.

Знайомство з містом починаємо із автовокзалу, ми приїхали сюди з Гвіздця.

Виходимо з автовокзалу і одразу ж бачимо пафосний монумент Степанові Бандері.

Йдемо у бік центру. Центр в радянські часи був безжально забудований п’ятиповерхівками.

Пам’ятник здобуттю Незалежності.

Пам’ятник Тарасу Шевченку.

На відміну від Заболотова, тут пам’ятник доволі пересічний, проте який у нього п’єдестал!

Встановлений цей пам’ятник біля палацу культури.

Обходимо палац культури і перед нами постає стара занедбана будівля, стіни якої вкриті слідами від куль та розірваних снарядів.

Це найстаріша споруда Городенки — вірменський костел, побудований він 1706 року. Вірменська громада існувала у місті з XVII століття і була досить впливовою, що й дозволило їм спорудити такий пафосний костел у центрі міста.

Вірменської громади вже давно не існує і костел стоїть пусткою, за радянської влади у будівлі був якийсь склад.

Далі за палацом культури і костелом простягається міський парк.

Відвідувачів парку на вході зустрічає дивна металоконструкція, схоже, зрізана на металобрухт арка.

Сам парк у таку хмарну погоду виглядає доволі похмуро.

Залишки якогось комуністичного пам’ятника.

Тепер перейдемо до головної архітектурної пам’ятки міста — католицького костелу Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Монастирський комплекс будувався з 1745 по 1753 роки і був освячений 1769 року.

За радянських часів у монастирських келіях розміщувалось ПТУ. Зараз приміщення келій просто закинуте, а сам костел діючий і потроху реставрується.

До межі XIX–XX століть у Городенці існував замок. Зараз про нього нагадує лише цей макет, щоправда, замок виглядав трішки інакше.

Торгово-розважальний комплекс 1970–1980-х років, у ті часи на Західній Україні було модно будувати у такому собі «гуцульському» стилі.

Меморіал загиблим у Другій світовій війні, ми знову на центральній вулиці з п’ятиповерхівками.

Колишня синагога, тепер спортивна школа.

На табличці написано, що єврейська громада існувала у місті з 1742 по 1941 роки, але дати побудови цієї синагоги знайти не вдалося.

Тепер заглибимося у приватну забудову.

Тут можна зустріти старі будиночки, але здебільшого нічого примітного.

І ось серед цього приватного сектора ми натрапили на церкву.

Через золоті куполіи й розміщення на відшибі ми помилково вирішили що це новобудова, але з’ясувалося, це церква Святого Миколая.

Вона була споруджена в 1879 році на кошти православних парафіян Городенки, про що свідчить ця кам’яна табличка.

У ті часи більшість населення міста становили католики та греко-католики, православні було мало, тому церкву вони й побудували на околиці міста.

Однак в інших джерелах стверджується, що ця церква була побудована значно раніше — 1793 року на місці старої дерев’яної, і вона не православна, а греко-католицька.

Виходимо із садибної забудови до скверу з курганом.

Це курган борцям за незалежність України — такі є практично у всіх населених пунктах Західної України.

У цьому магазині ми затарилися в дорогу.

Рухаємося в бік залізничного вокзалу.

Проходимо повз пожежну частину.

На її території була виявлена виставка раритетної техніки, шкода, що за подвійним парканом.

Сердечко 🙂

Виходимо до цукрозаводу, тут починається велика промзона.

Який милий хрестик у покришці 🙂

Промзона тут трішки депресивна.

Підходимо до залізниці.

Через Городенку проходить малодіяльна лінія Коломия—Стефанешти, та ж сама, що і через Гвіздець.

Станція має назву Городенко-Завод, оскільки знаходиться у промзоні між цукровим та комбікормовим заводами.

Початково головним міським вокзалом була інша станція — Городенко-Місто, вона розташована ближче до центру й будівля вокзалу там побільше. Але тепер та станція розжалувана до зупиночного пункту для приміських дизель-потягів.

Скромний вокзал, тут ми чекаємо на поїзд Рахів—Київ.