Сплав Десною

Десна — одна з найбільших річок України, до того ж вона майже не зачеплена цивілізацією — на ній немає водосховищ, русло не спрямлене, а береги, за невеликим винятком, практично ніде не укріплені.

Незважаючи на це, для туризму Десна досить нудна — ландшафти вельми одноманітні, а на берегах повно народу. Однак повноводна весна 2013 року повністю змінила картину.

Уздовж правого берега Десни тягнеться малодіяльна дорога Вишгород – Чернігів, нею ми і дісталися до місця старту.

Місце старту обрали біля села Максим, тут річка підходить близько до траси. А ще тут знайшлася пара закинутих хат.

Але це я трохи відволікся 🙂

Отже, ми прибули сюди у п’ятницю ввечері в останній день весни.

Розбиваємо табір, поки не стемніло, готуємо вечерю і передчуваємо завтрашню подорож.

Прокинувшись рано вранці збираємо байдарки. Це досить веселе і захоплююче заняття 🙂

Попливли!

На шляху заглядаємо у стариці та затоки.

Місцями пливемо просто посеред лісу!

Наближаємось до села Соколівка.

Тут ми влаштували невеликий відпочинок та поповнили запаси питної води.

Пливемо далі.

Бакен. Формально Десна судноплавна, але фактично водний трафік дуже малий, за два дні шляху нам зустрічалися лише дрібні рибальські моторки.

Знову звертаємо з основного русла і пливемо затопленими луками.

Але затоплених лук нам виявилося мало, тому перетягуємо байдарку по траві і продовжуємо шлях болотом.

Вдосталь наплававшись болотами та калюжами, повертаємося до річки.

Береговий навігаційний знак. Цей ще не дуже затоплений, деякі пішли під воду майже повністю.

Перечікуємо грозу та розминаємо ноги.

У цьому місці берег виглядає незвично, ніби укріплений штучно. Насправді ж тут піщаний обрив, що повністю пішов під воду. Досить зробити один крок, аби зануритися з головою.

На ніч розбиваємо табір у невеликому ліску. Місце гарне й зручне, псують картину лише орди лютих комарів.

Темніє…

До ранку тент намету вкрився тонким шаром комарів.

Пакуємо речі і готуємося до відплиття.

Цей берег теж урвистий. Якби не повінь, затягнути сюди байдарки було б проблематично.

Другий день пливли по основним руслом, нікуди не звертаючи — погода була поганою і хотілося завершити сплав, поки не почався дощ.

Пропливаємо місто Остер. Воно повністю сховалось за деревами, до річки виходить тільки причал.

Відразу за Остром пропливаємо міст.

Тут почався лютий дощ. Не злива, яка швидко проходить, а хороший такий густий дощик, який може йти кілька днів поспіль. Було вирішено не перечікувати, а скоріше доплисти до місця фінішу.

Плисти наскрізь промоклим під дощем було досить бридко, до того ж похолодало так, що вода у Десні виявилася теплішоюю за повітря. Але через дві з половиною години, які здалися вічністю, ми нарешті-таки припливли у село Боденьки.