Южноукраїнськ

Южноукраїнськ — місто молоде, засноване в 1975 році одночасно з початком будівництва однойменної АЕС. Як випливає з назви, знаходиться він на півдні України, а саме в Миколаївській області на березі річки Південний Буг. Це типове місто-супутник, більшість його жителів працює на АЕС та супутніх підприємствах.

Знайомство з містом традиційно почнемо з вокзалу, точніше — зі станції Южноукраїнська.

Залізнична станція знаходиться в 7 кілометрах від міста на лінії Одеса—Знам’янка. Між містом і залізницею розташувалася промзона з АЕС на чолі.

З вокзалом Южноукраїнську не пощастило – його просто не побудували. Функції вокзалу тимчасово виконує ця халабуда. Це «тимчасово» тягнеться вже не одне десятиліття з моменту заснування міста до наших днів.

Проте, як і на повноцінному вокзалі, всередині цієї споруди є каса, зал очікування і кіоск із усілякими дрібницями, що працює тільки під час прибуття поїзда.

Отже, ми прибули сюди раннім лютневим ранком, тільки-тільки почало світати.

З вокзалу ми перемістилися на край промзони за два кілометри від міста.

Звідси відкривається вид на головне підприємство міста — Південноукраїнську АЕС. Це стратегічний об’єкт, без проблем фотографувати її можна тільки здалеку. Циліндричні споруди, пофарбовані в червоний колір — реакторні блоки, їх висота близько 70 метрів, аби оцінити розміри, зверніть увагу на адміністративні корпуси.

Від АЕС йде безліч ЛЕП.

Але найбільш мальовничий об’єкт у цьому місці — це ставок-охолоджувач, він же Ташлицьке водосховище. Вода тут завжди тепла, і в холодну погоду, як зараз, ставок оповитий густим туманом.

Виглядає заворожуюче.

Міст через ставок тане у тумані.

По мосту тягнеться низка машин — це співробітники АЕС їдуть на зміну. За 40 хвилин, що ми йшли до міста, проїхало більше десятка переповнених автобусів та безліч легкових авто, і все це до 8 ранку.

На протилежному березі ставка нас зустріли опори демонтованої ЛЕП.

Уздовж дороги йдуть труби теплотраси — АЕС дає не тільки електроенергію, але і забезпечує місто теплом. Крім того, місто не газифіковане — електроенергія тут дешева, в усіх квартирах електроплити.

Підходимо до міста.

Южноукраїнськ нас вітає 🙂

Входимо у місто.

Проходимо повз спорткомплекс.

Та стадіон.

Місто ще не прокинулось, і його широкі проспекти поки пустують.

У місті довго не затримуємося, спочатку хочемо оглянути каньйон Південного Бугу. Наш шлях йде через усілякі нетрі — це місцеві мешканці порадили нам таку коротку дорогу 🙂

Ось і край міста.

Виходимо на природу і спускаємося у каньйон.

Перелазимо через струмочок.

Ось ми і прийшли!

Південний Буг у всій красі.

Цей каньйон входить до складу регіонального ландшафтного парку «Гранітно-Степове Побужжя».

Роздивимось околиці.

Верхнє водоймище Ташлицької ГАЕС. До неї ми ще підійдемо ближче.

Профілакторій «Іскра».

Вид на місто.

Центральна частина міста, скоро ми туди вийдемо.

Вдалині місто плавно переходить у село Костянтинівка.

Пройдемо трохи на північ.

Вид на каньйон з цієї скелі.

Внизу будується якась насосна станція.

Спустимося донизу і зайдемо на пляж.

Зараз зима і пляж порожній.

Пляж зовсім невеликий, у жарку погоду він напевне переповнений.

Як і належить громадському пляжу, тут є рятувальний пост.

Причал човнів рятувальників.

Є тут і пляжне кафе з якорем.

І білий будиночок серед скель 🙂

І місце для багаття 🙂

А так виглядає берег за межами пляжу.

Зараз тут теж ні душі, але у сезон має бути повно рибалок.

Взагалі-то нагору ведуть сходи, але для нас це занадто просто 🙂

Ось ми і знову нагорі.

Місцеве населення любить сидіти на цих скелях і, милуючись просторами, споживати алкогольні напої. За старою-доброю народною традицією порожня тара скидається з обриву.

Схил каньйону рясно всіяний порожніми пляшками.

Село Костянтинівка. Воно тут було задовго до появи міста, та й саме місто спочатку називався Костянтинівка-2.

З цих скель добре видно стару ГЕС, яка знаходиться на протилежному березі.

Піднімаємося у місто.

Зненацька вертоліт 🙂

Це ми опинилися у музеї військової техніки під відкритим небом.

Тут я трохи поекспериментувати з панорамами 🙂

На протилежний берег Бугу націлені бомбардувальник Су-24 і зенітно-ракетний комплекс С-75 «Десна».

Власне, вертоліт Мі-8, який зустрів нас на схилі.

Йдемо далі.

Монумент Перемоги та алея Слави.

Дитяче містечко.

Навіть на дитячому майданчику нам не дають забути, що ми знаходимося у місті атомників.

А ця штука схожа на ізолятор:)

Рушимо у місто.

Йдемо широкими пустими проспектами.

Незабаром виходимо на центральну площу. Точніше, центру тут як такого немає, Южноукраїнськ — місто компактне і являє собою прямокутник 1×2 км. Тим не менш, на такій маленькій площі проживає більше 40 тисяч чоловік.

Палац культури.

Церква.

Парк.

У місті продовжують будуватись нові будинки.

Южноукраїнськ поступово прокидається, людей на вулицях стає все більше. Почало з’являтися відчуття, ніби ми знаходимося у звичайному спальному районі на околиці великого міста.

Однак, зайшовши у двори це відчуття зникає — тут облаштовані парки, стоять пам’ятники. Такого я ще не бачив у жодному спальному районі. Причому це не поодинокі випадки — у Южноукраїнську всі двори такі.

Навіть пам’ятник Тарасу Шевченку стоїть серед дворів.

Основною метою нашого візиту була екскурсія на АЕС. Вірніше — на пульт недобудованого четвертого енергоблоку, який перетворений у навчальний тренажер. Фото звідти, на жаль, не буде — у цей час якраз проходили навчання і нам дозволили тільки тихенько постояти в кутку зали і поспостерігати.

Однак, дещо таки можна показати.

Екскурсія розпочалася з ДК атомників, який, до речі, також знаходиться серед дворів. Тут нам прочитали лекцію і показали фільм про устрій АЕС.

У холі встановлено макети реактора ВВЕР-1000 та Південноукраїнського енерговузла.

До складу енерговузла входить також Ташлицька ГАЕС (гідроакумулююча електростанція). Вона виконує роль акумулятора закачуючи воду у водосховищі в час, коли електроенергія виробляється у надлишку, і скидаючи донизу під час пікових навантажень на електромережу.

Спорудження станції почалося ще в 1981 році й продовжується до цих пір. Перший та другий гідроагрегати були пущені в 2006 і 2007 роках відповідно, будуються ще чотири.

Адміністративний корпус.

У електростанції є невеликий флот.

Вид на Буг у районі ГАЕС. За початковим проектом тут повинна була бути побудована Костянтинівська ГЕС, і тоді б всю цю красу затопило.

На оглядовому майданчику встановлено монумент в пам’ять про форсування Південного Бугу в цьому місці у 1944 році.

Наступна зупинка — Олександрівська ГЕС, яка знаходиться в 11 кілометрах нижче за течією від Ташлицької ГАЕС і також входить до складу Південноукраїнського енергетичного комплексу. Як і ГАЕС вона будувалася довго — з 1984 по 1999 роки.

Поруч знаходяться рештки греблі старої Вознесенської ГЕС — першої української гідроелектростанції, побудованої за планом ГОЕЛРО. Вона була запущена в 1927 році і працювала до побудови Олександрівської ГЕС.

Тут береги Бугу вже не так високі.

Десь там на горизонті видніється місто Вознесенськ.

На цьому все, дякую за увагу!