Місто Гусятин згадується в літописах ще з 1431 року. Нічим примітним не виділялось, поки у 1772 році його не розділив кордон. Спочатку це був кордон Австрійської імперії та рештків Речі Посполитої, потім Австро-Угорщини та Російської імперії, і нарешті, після Першої світової — СРСР і Польщі. Після Другої світової кордон зник, але місто так і лишилось розділеним, тепер уже між областями — Тернопільською та Хмельницькою.
Більшість розповідей про міста я починаю з вокзалу. Зробимо так і тут, хоча до міста ми прибутку не на поїзді, та й пасажирського руху тут немає вже років із п’ять. Раніше тут було регулярний приміський рух, і ходили навіть безпересадочні вагони на Київ, які на станції Ярмолинці чіпляли до поїзда Кам’янець-Подільський—Київ.
Зараз лишився лише вантажний рух.
По виду платформ і не скажеш, що вони давно не використовуються за прямим призначенням.
Залізниця прийшла до Гусятина в 1884 році, сюди провели тупикову гілку від Станіслава (зараз Івано-Франківськ), тут, у тодішнього кордону, закінчувалася Галицька трансверсальна залізниця. Зараз від цієї колись магістралі збереглися лише окремі фрагменти. У 1916 році, під час Першої світової війни підтягнули сталеву магістраль з протилежного боку — від Кам’янця-Подільського, так як Гусятин в той час опинився під контролем Російської Імперії. Про історію місцевих залізниць більш детально можна почитати тут.
Хоча залізничні колії й приходять з двох протилежних боків, вони стикуються за містом, а в самому місті станція так і лишилася тупиковою.
Підемо у бік тупика — в тому напрямі якраз центр міста.
Поруч із залізничними коліями знаходиться автостанція — тепер це єдині ворота міста.
Йдемо далі. Тут високий залізничний насип ще й виконує функції розвантажувальної естакади.
Поруч стоять раритетні кіоски радянських часів.
Зліва на насипу видно тупик. А ми йдемо далі у бік центру.
На нашому шляху трапляється парочка цікавих історичних особняків.
Виходимо до пам’ятника Тарасу Шевченку, що встановлений біля однойменного кінотеатру.
Колишня дошка пошани тепер виконує роль фотовиставки місцевих цікавинок.
Адміністрація на центральній площі, тут в одній будівлі вміщається як районна, так і міська влада.
Колона, встановлена в 2001 році на честь десятиріччя Незалежності.
За будинком культури встановлено пам’ятник організатору селянських повстань Северину Наливайку. В ході одного з таких повстань 1594–1596 років він взяв штурмом Гусятин. Також, за однією з версій, він тут народився.
За спиною Наливайка починається парк.
У центрі парку стоїть величезна стела з мозаїками, присвячена 50-річчю радянської влади. На одному боці зображена мирна праця у 1967 році.
А на іншому — боротьба за радянську владу в 1917. Однак до історії Гусятина це не має жодного стосунку — революція була в Петрограді, а тут в той час вирувала Перша світова війна, а саме проходила лінія фронту між Російською та Австро-Угорською імперіями, що переросла потім, після краху обох імперій, у польсько-українську війну. Радянська влада ж прийшла на ці землі лише в 1939 році з розділом Польщі між СРСР та Німеччиною.
Атракціони радянських часів. Навіть у робочому стані.
Проте найцікавіший об’єкт у парку — закинута синагога XV-XVI століть.
Недіючою вона стала в 1939 році з приходом радянської влади. Через кілька років, під час Другої світової війни, була практично зруйнована. Потім у 1950-х роках влада ухвалила рішення відновити будівлю та облаштувати в ній краєзнавчий музей. Це і врятувало синагогу, інакше б залишилися лише руїни, наприклад, як у Сокалі .
Однак, у важкі 1990-ті музей ліквідували, будівля довго стояло закритою десь до кінця 2000-х. Потім поступово до неї почали проникати вандали.
Двері давно зламані і всередину може потрапити хто завгодно. Якщо зовні синагога виглядає більш-менш пристойно, то всередині просто жах. Тут в буквальному сенсі насрано.
За офіційною версією музей переїхав в інше приміщення. Але схоже, що багато експонатів так і залишилися на місці й потихеньку були розграбовані й знищені вандалами.
Ми написали скаргу до районної адміністрації, нам прийшла відповідь, що грошей на нові двері та ґрати нема, але сміття прибрали. Чи було прибирання насправді, ми перевірити не змогли.
Гаразд, покинемо синагогу і рушимо далі до краю Міського парку. Меморіал Слави воїнам, полеглим у Другій світовій війні.
І, нарешті, ми спустилися в самий низ до берегів річки Збруч, яка колись розділяла країни, а зараз лише області. Тут стояв прикордонний пост, а всі береги були затягнуті колючим дротом.
Ця колонада була споруджена в період між Першою і Другою світовими війнами і символізувала парадний в’їзд до СРСР. Зараз же вона лише виконує роль придорожньої стели, вказуючи, що ми переходимо з селища Гусятин Тернопільської області до села Гусятин Хмельницької області.
Хмельницький Гусятин являє собою пересічне село, по ньому ми й не ходили, а повернулися назад до Теропольского Гусятина.
Цій церкві я приділив мало уваги, зробивши лише один кадр, тепер шкодую, адже це — церква святого Онуфрія, побудована не те у XVI, не те в XVII столітті. Коли містом правили турки (1672–1699), церква була перероблена на мечеть. А зараз йде ремонт, через що вона виглядає так непоказно. Ну і церковна мода на все вішати золоті куполи також підпсувала історичний вигляд.
Костел святого Антонія, XVII століття. Його, на відміну від церкви, ми оглянули ґрунтовно з усіх боків.
Костел лишився від бернардинського монастиря, що не зберігся до наших днів. Вже кілька років він активно реставрується.
Усередині ще не завершене оздоблювання, але костел діючий. Нагорі постійно лунав гуркіт — ремонтні роботи йшли навіть у суботу ввечері.
На воротах зображений масонський символ Всевидячого ока.
Обійдемо костел ззаду. На даху велике гніздо — там раніше жили лелеки.
На задньому дворі лежать фрагменти декору.
І обійдемо костел з іншого боку.
У путівнику було написано, що звідси відкривається гарний вид на костел. Ну не знаю…
Вже потім, збираючи матеріал для цієї статті, я зрозумів, про який ракурс йшлося 🙂
Ще один міст через Збруч, на цей раз пішохідний. Знову ненадовго перейдемо колишній кордон.
На озері неподалік Збруча зустрічаємо захід сонця.
На цьому все.
Останні коментарі