Донецьк — місто контрастів. Тут співіснують широкі чисті проспекти з брудними провулками, сучасні бізнес-центри із закинутими заводами, парки з териконами, сільські хати з хмарочосами.
З місцевими контрастами ми зіткнулися відразу ж по приїзду, коли електричка, густо вкрита товстим шаром викидів заводів Алчевська та Горлівки, привезла нас на сяючий чистотою сучасний вокзал.
Для посилення контрасту на сусідній колії стоїть новенький поїзд «Шкода».
Будівля Донецького вокзалу зведена в 1951 році. У 2012 році до чемпіонату з футболу пройшла грандіозна реконструкція, в результаті якої вокзальний комплекс збільшився десь втричі.
Поряд із головним вокзалом побудували величезний приміський вокзал.
А з протилежного боку від колій, на кшталт Південного вокзалу в Києві, — транзитний вокзал.
Новий вокзал знаходиться посеред садибної забудови, але його цінність в тому, що звідси рукою подати до аеропорту, цілком реально дійти пішки. Дорога з привокзальної площі виходить майже втричі більшою, тому що доводиться об’їжджати півміста, аби перетнути залізницю.
Одне крило транзитного вокзалу зайняла автостанція. Друге поки порожнє, скоріш за все, там буде торгівельний комплекс.
Вокзали з’єднує широка галерея, в ній влаштований зал очікування.
Звідси відкривається вид на колії. Наша брудна електричка ще тут, «Шкода» вже поїхала на Харків.
Тут був музей залізничної техніки. На час реконструкції вокзалу музей тимчасово закрили, а експонати перегнали подалі, але знову відкрити поки не встигли.
Реконструкції підлягла і привокзальна територія. А зовсім недавно ця площа була заповнена силою-силеною кіосків.
Нечисленні торгові ряди, що лишились, оформили під паровозики.
Тролейбуси, що сполучають вокзал із центром, відправляються кожні 2 хвилини.
Для міських маршруток зроблена ціла автостанція. Трохи далі від вокзалу відправляються міжміські автобуси.
До центру міста можна доїхати двома основними шляхами — на трамваї №1, або на тролейбусі №2, їхні маршрути йдуть паралельними вулицями. Якщо хочете доїхати швидко, при цьому милуючись зразково-показовими видами — вам на тролейбус. Але щоб побачити Донецьк у всій красі краще сісти на трамвай — його маршрут проходить як через депресивні райони, так і помпезними центральними вулицями. Звісно ж, ми вибрали другий варіант 🙂
На ходу через вікно знімати незручно, тому подробиць не буде.
Отже, ми доїхали до кінцевої зупинки біля металургійного заводу (ДМЗ).
Цей район забудований дореволюційними будівлями, яких у Донецьку зовсім небагато.
Це залишки старої Юзівки, Нижні Лінії.
Трохи далі дво-триповерхові будинки змінюються одноповерховою забудовою.
Ну а ми рухаємося до терикона.
Тут починається зовсім непарадний бік Донецька.
Побутовий комбінат нині закритої шахти «Центрально-Заводська», це її терикон.
Фасад ще зберіг залишки минулої величі.
Але з двору будівля виглядає вже зовсім непрезентабельно.
На задньому плані видно копер цієї шахти.
Стежина на терикон відшукалася поміж гаражів.
Гаражі збудовано на схилі терикону, якимось дивом все це добро не повзе донизу. Схили терикону погано тримаються, порода потихеньку сповзає, звалюючись у купи прямо перед воротами гаражів.
Гори породи, що сповзла з терикону, доповнюються горами сміття.
І над усім цим димлять заводи. Краса!
Піднімаємося на терикон. Для захисту від зсувів його схили густо засаджені акацією. Іноді через гілки проглядають заводи.
З іншого боку терикону відкривається вид на трамвайне депо № 3 «Ворошиловське».
Терикон увінчує такий ось усміхнений стовпчик 🙂
Висота терикону 54 метри, він витягнувся з заходу на схід, відокремивши центр міста від промзони. Також по терикону проходить адміністративна межа між Ворошиловським та Ленінським міськими районами.
Вид на захід, по цьому схилу ми піднімалися.
Вид на схід. Налетіла сніжна хмара, через сильний вітер погода кілька разів змінилася з похмурої на ясну.
Вид на північ. Житлова забудова в центрі.
Вид на північний захід. Малоповерхова забудова старого міста плавно переходить у висотки бізнес-центрів.
А тепер роздивимось деталі.
Все розмаїття архітектури Донецька в одному кадрі — від сільських хат та дореволюційних особняків до висоток XXI століття.
Хмарочос «Green Plaza». У правому нижньому кутку — будівля братської школи, побудованої в 1914 році, трохи лівіше від неї — копер метробуду.
Нижньокальміуське водосховище.
Найвища споруда Донецька — «Королівська вежа» на тлі терикону шахти імені Калініна.
Незвичний будинок у формі піраміди, праворуч від нього — вежі-близнюки ЖК «Панорамний», на горизонті видно стадіон «Донбас Арена».
Приватний сектор біля підніжжя терикону.
Мотодром, перетворений на радіоринок.
Тепер подивимося в інший бік. Тут розкинулася величезна промзона, що об’єднала в собі колишню шахту, металургійний та коксохімічний заводи.
Донецький металургійний завод (ДМЗ) — містоутворююче підприємство, початок його будівництва в 1869 році вважається датою заснування міста. Завод побудував англійський підприємець Джон Хьюз (У тодішній транскрипції — Юз), на його честь було названо робітниче селище Юзівка, яке в 1917 році отримало статус міста. У 1924 році місто було перейменовано на Сталіно, а в 1961 — на Донецьк.
Спочатку Донецьк був типовим містом-супутником заводу на кшталт Алчевська, але із часом переріс у повноцінне ділове місто, яке ми бачили по інший бік терикону.
Прохідна «Донецьккоксу» крупним планом.
ДМЗ, цех ремонту металургійних печей.
Колишня шахта «Центрально-заводська».
На горизонті видніються телевежі, у Донецьку їх аж три.
А тепер перемістимося на центральну площу — важко уявити, що ми в тому ж самому місті. Тут панує чистота і немає жодного торгівельного лотка.
Ленін на тлі хмарочосу. Ліворуч — головний театр Донбасу.
Нескладно здогадатися, чиє ім’я носить площа.
У центрі Донецька багато туристичних об’єктів, але часу на огляд у нас було мало.
Управління Донецької залізниці.
Тут колись потім буде споруджено пам’ятник жінкам Донбасу, які відновлювали зруйновані війною шахти.
Зате пам’ятник Кобзону поставили ще 10 років тому.
За останнє десятиліття в Донецьку з’явилося багато сучасних будівель.
Хмарочоси на тлі териконів — таким є сучасний Донецьк.
Тут ми наблизилися до однієї з головних окрас міста — стадіону «Донбас Арена».
Це домашня арена футбольного клубу «Шахтар», в 2012 році тут проводилися матчі чемпіонату Європи з футболу.
Стадіон знаходиться в парку, що мав раніше ім’я Ленінського комсомолу, зараз це просто міський парк культури і відпочинку.
На схилі облаштовані колонади та альтанки, немов у курортному місті на морському березі.
Тільки замість моря з них відкривається мальовничий вид на терикони 🙂
«Фрагмент Хомутовського степу», насправді на степ зовсім не схожий.
У цьому ж парку знаходиться меморіальний комплекс «Визволителям Донбасу».
А ще тут починається дитяча залізниця.
ДЗ взимку не працює, за час простою рейки встигли поіржавіти.
На жаль, обійти всю дорогу часу не було.
На цьому зимова прогулянка закінчилася, але через два місяці мені знову довелося побувати в Донецьку. Для повноти картини додам пару кадрів із тієї поїздки.
Той же парк біля стадіону, трава вже позеленіла.
У Донецьку немає великої ріки, але завдяки водосховищам можна створити її ілюзію. Центр міста затиснутий між водосховищами на річці Кальміус зі сходу і Міськими ставками із заходу.
Кілька років тому вона була реконструйована в зручну пішохідну зону.
На протилежному від центру березі розташувалися елітні особняки. Напевно, це найдорожче житло в Донецьку.
Але й тут не обійшлося без контрастів — у півсотні метрів від особняків притулилася халабуда бомжів.
У південній частині водосховища приватний сектор закінчується, тут активно облаштовують набережну і парк, буде не гірше, ніж на центральному березі.
А також споруджуються нові будівлі.
Ну і як таки не обіграти морську тематику 🙂
А це вже Перший міський став. Уздовж його берега йде залізниця на металургійний та коксохімічний заводи.
На обох берегах ставу облаштовані парки. А вдалині — терикони, вони в Донецьку всюди 🙂
Варто було зайти за дерева, як під’їхав поїзд із дрезин.
Не можна не згадати Донецьке метро, яке будується вже 20 років, і буде будуватись ще довго.
І в завершує нашу розповідь картинка, яка добре передає дух міста — тут в одному кадрі розмістились сільські хати, заводська труба, НДІ радянських часів і сучасний бізнес-центр.
Останні коментарі