Ці два містечка ми відвідали взимку 2015 року під час поїздки по Покуттю. Знаходяться вони на заході Івано-Франківської області в 15 кілометрах від Коломиї та в 10 одне від одного.
Заболотів
Точна дата заснування Заболотова невідома, у документах 1455 року він вже згадується як місто. Будучи розташованим на важливому торговельному шляху, містечко почувалося цілком непогано. Зараз це селище міського типу з населенням близько чотирьох тисяч осіб, проте воно не втратло свою важливу торговельну роль — тут знаходиться найбільший базар в Снятинському районі 🙂
Перше, що ми бачимо, вийшовши з автобуса у центрі Заболотова — це зупинка з фотогалереєю місцевих цікавинок. Раніше у місті була автостанція, але вона була закрита, ймовірно, через непотрібність.
Одразу йдемо до головної архітектурної пам’ятки міста — костелу Пресвятої Трійці.
Перший, ще дерев’яний, костел на цьому місці був побудований у 1605 році. Він кілька разів горів і відбудовувався заново, поки 1902 року не звели капітальну будівлю, яка дійшла до наших днів.
Костел діючий і належить римо-католицькій громаді Заболотова.
Аварійну будівлю костелу мало-помалу ремонтують, але через економію на будматеріалах вона поступово втрачає історичний вигляд. Наприклад, 2013 року оригінальну черепицю замінили на стандартну бордову металочерепицю, а мідне покриття шпиля — на звичайну сіру бляху.
За костелом стоять напіврозвалені надгробки.
Є у костелу і своя велопарковка 🙂
А так костел вписується у навколишній пейзаж 🙂
Повернемося на центральну площу. Раніше тут була ринкова площа, зараз її місце займає супермаркет, а новий, набагато більший, базар, про який я вже згадував, знаходиться за чверть кілометра звідси.
2008 року на честь 555-річчя Заболотва на площі був встановлений пам’ятник засновниці міста шляхтянці Софії. Було задумано, що цей монумент стане візитівкою міста й привертатиме увагу туристів та місцевих мешканців, але, вийшовши з маршрутки, ми його просто не помітили, оскільки пам’ятник губиться серед візуального сміття. Це нагромадження реклами, кіосків та парковки трохи нагадало рідний Київ у його найгірших проявах.
Будівля адміністрації, що розташована за сотню метрів від центральної площі.
На площі біля адміністрації 2005 року був встановлений пам’ятник Тарасу Шевчнку. У вікіпедії написано, що він входить до сотні найкращих пам’ятників поету в світі, хоча мені він здається якимось скуйовдженим і несерйозним, можливо тому, що я звик до образу суворого вусатого дядька, яким його любили зображати радянські скульптори.
Пам’ятник відомому у Франції та Німеччині філософу Манесу Шперберу, він народився у Заболотові.
Греко-католицький храм Архистратига Михаїла. Фундамент церкви був закладений ще перед Другою світовою війною, але прихід радянської влади став на заваді подальшому будівництву, завершили його вже у 1990-х роках.
Поруч із церквою — колишній кінотеатр, а зараз бібліотека.
Будинок зі шпилем, можливо, колишня міська ратуша. З 2007 року у будівлі діє музей визвольної боротьби Покуття. Всередину ми не потрапили, оскільки, як і більшість українських музеїв, у вихідні він не працює.
Автентичний будиночок із черепицею та дерев’яною верандою.
А в цьому будиночку вже встигли замінити черепицю на шифер.
Пам’ятник Івану Франку в сквері навпроти будинку культури.
Трохи далі — Меморіал полеглим у Другій світовій війні.
Все це — територія старого цвинтаря.
Більша частина цвинтаря збереглася, але перебуває в занедбаному стані.
Тут жахливі хащі. Було би літо, ми б сюди просто не залізли.
На багатьох могилах можна прочитати імена. Більшість поховань припадає на період між Першою та Другою світовими війнами.
Деякі могили доглянуті. На багатьох є вінки та лампадки.
Є й відносно нові пам’ятники (самі захоронення старі).
Трапляються і проломлені склепи.
Край цвинтаря розорали під городи. Місцевих мешканців якось не бентежить садити картоплю і ходити до сортиру близ старих могильних хрестів.
Їдемо далі.
Гвіздець
Гвіздець згадується в письмових документах починаючи з XIV століття. За свою історію містечко нічим особливим не вирізнялося, населення займалось переважно ремісництвом і дрібною торгівлею. Було райцентром з 1940 по 1962 рік, зараз підпорядковане Коломийському району.
Як і в Заболотові, тут головна пам’ятка — костел.
Гвіздецький костел набагато пафосніший за Заболотський, він був частиною бернардинського монастиря.
Монастир був заснований 1715 року. Як і у Заболотові, спочатку була дерев’яна споруда, яка майже відразу була знищено пожежею. Кам’яний костел спорудили в 1723–1735 роках, згодом добудовували, реставрували і перебудовували аж до 1918 року.
У костелі був орган, до наших днів він не зберігся.
На колоні перед входом стоїть статуя святого Яна з Дуклі, вона була встановлена 1759 року.
Дзвіниця-брама, прибудована в 1899–1902 роках. Оригінальні дзвони були втрачені під час німецької окупації.
Огорожа монастиря. Дату будівництва я не знайшов, але, без сумніву, вона теж стара.
Як і в більшості костелів, на території є поховання.
А поруч із могилами — інсталяція з трансформаторів, стовпів та дротів 🙂
З південного боку до костелу прилягають монастирські келії.
Зараз в них розміщується чи то музична школа, чи то якась держустанова.
Господарські будівлі на задньому подвір’ї, вони також раніше належали монастирю.
Після 1945 року монастир перестав діяти, будівлю костелу перетворили спочатку на цементний склад, згодом на елеватор, а в келіях розмістили лікарню, потім музичну школу.
1991 року руїни монастиря були передані римо-католицькій громаді. Іноді тут проводять служби, але діючим костел назвати важко. На реставрацію немає коштів, вистачає тільки на консервацію.
Друга визначна пам’ятка Гвіздця — дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, що збудована 1850 року.
Кілька років тому церкву оббили бляхою. З одного боку споруда втратила історичний вигляд, але з іншого це законсервувало будівлю.
У містечку також була дерев’яна синагога 1640 року, однак вона була повністю знищена німцями, котрі наступали 1941 року. Знаходилась вона десь там за цією занедбаною лазнею.
Ну і, звісно ж, ми не могли не завітати до залізничної станції.
Через Гвіздець проходить залізниця Коломия—Стефанешти, прокладена вона у 1890-х роках.
Зараз ця лінія малодіяльна. На головній колії накат невеликий, бокові й зовсім не використовуються. Офіційно це більше не станція, а колійний пост.
Однак, тут є пасажирський рух. Через станцію щодня проходить дві пари приміських дизель-потягів на Коломию та Заліщики. Поїздів далекого сполучення довгий час не було, доки у серпні 2014 року не запустили потяг Київ—Рахів, тепер у цих місць з’явилося пряме залізничне сполучення зі столицею.
Вокзал маленький, але тут більшого й не треба. На старих фотографіях зафіксований двоповерховий вокзал, скоріш за все, це та ж сама будівля, зруйнована війнами та перебудована до невпізнання.
Стіни вокзалу прикрашає мозаїка з битого посуду.
Усередині скромний зал очікування з однією касою.
Привокзальній площі немає, дорога просто підходить до колій.
Прощальний погляд на костел від вокзалу. Ми полишаємо Гвіздець.
Останні коментарі