Зимовий Кінбурн

День 4

На четвертий день температура піднялася вище нуля, після морозів нам це здалося спекою 🙂

Тепер ми вирушимо на південь, йдемо через все ті ж штучні ліси.

Вивчаємо сліди, не те вовчі, не те собачі.

Якийсь хижий птах, шкода, крупніше зняти не вдалося.

Десь через шість кілометрів ми вийшли до лісництва.

За парканом лісництва гуляють фазани.

А поруч бігають коні.

До нас прибилися песики з лісництва. На зворотній дорозі ми ледве їх позбулися, так би і побігли з нами до села.

Біля лісництва облаштовані столики для відпочинку, тут ми зупинилися на перекус.

Песики доїдають крихти зі столу.

А тепер давайте вознесемося над землею 🙂

На території лісництва діє звіринець. Влітку туди водять екскурсії, а взимку можна подивитися тільки так з неба.

Отже, конячка.

Кури та качки.

Якщо придивитися, там за сітчастим парканом видно лебедя.

І, нарешті, головний експонат — верблюд.

Вже знайомі нам песики.

У загоні пасуться корови, а вдалині видно протоку та материк.

Дніпро-Бузький лиман та берег материка крупним планом.

Місто Очаків на горизонті.

Йдемо далі.

І підходимо до кордонів Чорноморського біосферного заповідника.

Волижин ліс — це ще один реліктовий лісовий масив, як і Геродотів ліс.

Але тут ростуть не тільки вільхи, а ще й дуби.

Ось такої товщини. Де-небудь на Поліссі вони б нікого не вразили, але це ж степова зона.

Йдемо назад.

На цей раз ми пішли повз озера.

Потім пройшли повз якийсь хутір.

Йдемо на захід сонця 🙂

До села ми повернулися вже по темному.

День 5

Ось і настав день від’їзду, стало ще тепліше і з’явилися калюжі.

Майже весь день зайняв переїзд розмитими дорогами, і ось ми прибуваємо на похмурий миколаївський вокзал.

На цьому історія могла б і скінчить, але до поїзда залишалося ще чотири години і ми вирішили трохи покататись по Миколаєву. Спосіб подорожі ми вибрали оригінальний — на дизель-поїзді. Справа в тім, що в Миколаєві є два вокзали — новий на околиці міста, куди приходять усі поїзди, та старіший тупиковий вокзал ближче до центру, туди їздять тільки приміські, ось ми і поїхали з нового вокзалу на старий.

По дорозі милуємося індустріально-залізничними пейзажами — це все у межах міста, прямо як київська міська електричка 🙂

Крім нас ніхто у вагоні ніхто не їхав, але у сусідніх вагонах пасажири були.

Завершимо розповідь цієї фоткою Інгульського мосту, й так вона вийшла занадто довгою 🙂