перейти до навігації

Зимовий Кінбурн 29 Гру 2017
Share

Опублікував Дмитро Демченко у Природа, Подорожі

Сторінки: 1 2 3

У попередній частині ми подивилися на море, а тепер розповім про місце, де ми зупинилися. Це село Покровка, один з трьох населених пунктів, що знаходяться на краю півострова.

Як я вже зазначав, у Миколаївській частини півострова немає доріг, зовсім. Відповідно, у селі немає вулиць, будинки просто хаотично розкидані по місцевості.

Ось щось на кшталт вулиці.

Це єдиний дорожній знак, який нам трапився. По прямій до обласного центру звідси всього 60 кілометрів, по дорогам якраз під 200 і набереться. А до райцентру — міста Очаків — усі 270.

Місцевий автопарк. Тут є вже знайомий нам «Урал», влітку йому допомагає той сірий бусик — «Спринтер» з посиленою підвіскою.

Є на півострові й таксі. Цей же «бобік» возить пасажирів миколаївського рейсу далі у Покровське, якщо їх недостатньо багато, аби ганяти «Урал».

А це фургон вахтовки, що вже відслужив своє, його ми знайшли на іншому кінці села.

Головна архітектурна пам’ятка Покровки — церква Покрови. За легендою вона була закладена самим Суворовим, коли той стояв тут з військами в 1787 році, відбиваючи атаку турецьких військ. Однак, по архітектурі це явний кінець XIX століття. До речі, цегла на півострові рідкість, її завозили з материка.

За радянських часів будівлю церкви використовували у якості сільського клубу, поки 1986 року не трапилася серйозна пожежа. Церкву відновили на початку 2000-х років, причому доволі якісно, без «євроремонтів» та золотих куполів, і цеглу підібрали так, що не відрізнити нову кладку від старої.

Прямо біля церкви у центрі села велика солоне озеро.

Незважаючи на те, що село знаходиться на краю світу, тут активно розвивається туризм та будуються приватні готелі. Це ще невеликий, є тут і цілі бази відпочинку.

Сільська школа, саме у ній ми й розмістилися.

Будівля школи на вигляд побудована на початку XX століття. На відміну від церкви, вона складена з найпоширенішого у цих краях будівельного матеріалу — ракушняку.

Було цікаво побувати у такій маленькій сільській школі. Я виріс у великому місті, й школа у мене асоціюється з величезною будівлею поверхів на три, у якій безліч кабінетів та лабіринти коридорів. А тут короткий коридор і 7 класних кімнат.

Класні кабінети теж маленькі, у ширину вони більші, ніж у довжину.

Плакати на стінах розповідають нам про природу Кінбурна.

А також про місцевих знаменитостей і ветеранів Другої світової.

Розклад уроків, кожен день проводили репетиції Новорічного свята.

Ялинку встановили в одному із класів. Актового залу у школі немає, але з такою кількістю учнів він напевно і не потрібен.

Опалюється будівля дровами та вугіллям, у кожній стіні замуровано по такій ось грубці. При нас топили тільки дві з них, і в інших приміщеннях було холодно.

На додаток до груб є батареї дивної конструкції — радіатор стандартний чавунний, як на водяному опаленні, але при цьому опалення електричне. Вперше таке побачив.

Так виглядав наш скромний побут. Кому не вистачило місця на ліжках — спав на столі 🙂

Сушимося після чергового походу по снігах.

Шкільний двір.

Ще один корпус, чи то теж навчальний, чи то бібліотека.

Спортмайданчик.

Всі зручності надворі.

Умивальник з душем теж надворі.

На вулиці ж у нас була і кухня.

Вода у криниці стоїть дуже високо, якщо придивитися, видно її кромку. Дивно, тут поруч море і солоні озера, але ґрунтові води прісні.

Ретротехніка на шкільному подвір’ї.

День 3

На третій день співробітники національного парку повели нас на екскурсію до дюн на захід від села.

З цих дюн відкривається прекрасний вид.

На вершині однієї з дюн починається екостежка.

А у низині, оточеній дюнами, пейзаж кардинально змінюється і перед нами постає природний ліс.

Причому це не просто ліс, а справжнє вільхове болото, таке ж як на Ірдинських болотах. Просто оаза серед посушливих пісків та солоних озер.

У V столітті до н.е. тут побував Геродот, на честь котрого це урочище тепер називають Геродотовим лісом. Вірніше, Геродот писав про лісову країну Гілею, але з тих часів клімат змінився і від великих лісів залишився лише цей маленький клаптик.

Засмагаємо після екскурсії.

На зворотному шляху допомагаємо працівникам парку облаштовувати годівниці для диких тварин.

Ось і сліди якогось звіра.

Безкраї засніжені простори…

Ще одна годівниця у молодому лісонасадженні.

Вертаємось на базу.

Увечері того ж дня ми пішли на схід до озер.

Значна частина Кінбурнського півострова з 1950-х років засаджена штучними сосновими лісами. Сосни тут не завжди добре приживаються і часто горять. Разючий контраст у порівнянні з природним лісом, який ми відвідали на екостежці.

Проходимо повз аншлаг нацпарку «Білобережжя Святослава».

А ось і озера.

Хоч температура була мінусова, сніг, який щойно випав, тут же танув на поверхні озера. А все через те, що озеро солоне, відповідно і лід на ньому теж солоний.

Не дивлячись на те, що крига витримувала людей, пробити її було доволі легко.

Ось така глибина.

Від озер ми вийшли до затоки, все тієї ж — Ягорлицької, і по її берегу поверталися до села.

Озера, що примикають до затоки.

А так під снігом вода перетікає з озер до затоки.

Крига танула буквально на очах. Тут видно, що вдалині вже немає льоду. А поки ми дійшли до села, весь цей суцільний крижаний покрив встиг розсипатися на дрібні крижини.

Ще не втомилися від розповіді? Тоді дивимося продовження.

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 0.0/10 (0 votes cast)
VN:F [1.9.22_1171]
Rating: +1 (from 1 vote)

Теґи,

Комментарии:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *