Кінбурнській півострів розташований на півдні України і відокремлює Дніпро-Бузький лиман від Чорного моря. Часто його називають Кінбурнською косою, але, якщо бути точним, коса — це власне піщана коса на краю півострова. Пляжі півострова приваблюють орди відпочивальників, особливо популярними вони стали після анексії Криму. Але це все влітку, а я вам розповім, що на Кінбурні можна робити взимку. Провели ми там майже п’ять днів, тому репортаж буде великий, для зручності розіб’ю його на три частини.
Поїхали ми в якості волонтерів до національного парку «Білобережжя Святослава», до чого нас закликає цей рекламний щит. Тільки там рекламують нацпарк «Бузький Гард», що розташований на півночі Миколаївської області, а ми поїдемо на її південь.
День 1
Адміністративно півострів поділений між Херсонською та Миколаївською областями. Причому миколаївський шматок, що займає край півострова, не має зв’язку з рештою областю по суші, саме до нього ми і прямуємо. І якщо влітку доїхати туди досить просто — від Очакова ходять катери, то взимку доводиться довго їхати в об’їзд. Маршрутка з Миколаєва доїжджає до села Геройське, це крайня точка Херсонської області на півострові, й тут закінчується асфальтова дорога. Далі суцільні піски, в нашому випадку — сніги, по яких їздить вахтовий автобус «Урал». Пересадка доволі зручно організована — рейси синхронізовані, та все включено в один квиток.
Ніколи ще на такому не їздив! Усередині доволі тісно і сильно трясе, хоча швидкість не більше 25 км/год.
Ось ми і на місці. Мороз, суцільні сніги та ця вахтовка створюють відчуття, ніби ми приїхали зовсім не на південь до моря, а кудись на далеку північ 🙂
Насправді фотографії з «Уралом» зроблені у день від’їзду, коли вже потепліло і сніг добряче підтанув. По приїзду ж було −10º, така погода тут рідкість, нам, можна сказати, повезло.
Зимові дні короткі, тому поспішаємо до моря, поки не стемніло.
Виходимо на берег.
Море замерзло!
Насправді це не відкрите море, а Ягорлицька затока. Саме ж море зовсім не замерзло, але до нього ми підемо тільки завтра.
Може здатися, що там вдалині водна гладь, і ми теж спочатку так подумали…
Але, підійшовши поближче, з’ясувалося, що це теж лід, тільки прозорий. Замерзло таки все до горизонту.
Полярники 🙂
Вид з моря на берег.
Берег покритий сумішшю снігу, піску та водоростей — це все робота вітру.
Піщані мілини.
Замерзла протока, що з’єднує прісні озера із затокою. Влітку по ній риба заходить до озер на нерест.
У ці краї прилітають на зимівлю лебеді. Ось невелика зграя вдалечині.
Однак не всім лебедям вдається пережити зиму. Багато хто з них гине та стає кормом для хижаків.
Ось і сонце зайшло. Час вертатися.
День 2
А це вже ранок наступного дня, ми на тому ж місці на березі Ягорлицької затоки. Сонце ще не зійшло, у небі світять Місяць та Венера.
Досвітні сутінки.
Сонце визирнуло з-за обрію.
Сонце крупним планом.
І місяць.
Міражі на горизонті.
Ось і зовсім розвиднілося.
На світанку був виявлений ще один лебединий труп, його голову вже хтось з’їв.
Берег у світанкових променях.
Конячка на випасі. Цікаво, чим вона тут харчується?
Тепер час відправитися до моря.
Знак нам нагадує, що ми знаходимося у регіональному ландшафтному парку «Кінбурнська коса», він був створений у 1992 році. 2009 року його територія увійшла до новоствореного національного парку «Білобережжя Святослава», котрий охопив набагато більшу площу.
Шлях до моря перепиняють солоні озера, але зараз вони все замерзли і можна пройти навпростець.
Підходимо до берега…
І ось воно море!
На попередньому кадрі, якби не теплий одяг, то й не скажеш, що зима. Однак поблизу одразу стає помітно, що берег вкритий льодом.
Крижини на мілинах.
Незвично бачити море взимку. Тут напевно наді мною посміються жителі Одеси та інших приморських міст 🙂
Пляж.
Пляж крупним планом, але таке можна й влітку зняти 🙂
Ну і як же не скупатись! Я теж спробував, і мені не сподобалося, вода аж надто холодна. До цього я якось занурювався в ополонку, але тоді було набагато тепліше 🙂
Доходимо до краю пляжу, далі починається вузька коса, що переходить у ланцюжок островів. Влітку там гніздиться багато птахів, а на зиму прилітають лебеді.
Ось, до речі, і вони.
Оскільки далі простягається заповідна зона, звертаємо вглиб берега і йдемо до затоки.
Виходимо знову до замерзлої Ягорлицької затоки і по її льоду повертаємося на базу.
Це лише початок! Продовження тут
Файно. Ще не доводилося бувати там взимку.